Андрій йшов вулицею злий та занепокоєний. Олена раптом вирішила вийти заміж за Славіка, його батьки обіцяли подарувати їм на весілля велику суму грошей та готовий бізнес. Ось і вибрала вона не Андрія, який важко працював на своїй автомайстерні та своїми руками і працею заробляв собі на життя, а готового бізнесмена.
Не те щоб Андрій дуже сильно любив Олену, але ось його чоловіче самолюбство сильно зачепили. Він повільно прямував додому, і раптом помітив свою сусідку Ніну, гарну та непомітну дівчину, на яку Андрій раніше взагалі не звертав уваги. Він не роздумуючи підійшов до неї, взяв за руку і сказав:
– А давай ти вийдеш за мене заміж. Ось прямо зараз підемо подамо заяву!
Ніна злякано поглянула на Андрія, а потім на свою руку, яку він міцно тримав…кивнула та прошепотіла:
– Я згідна.
Весілля Андрія та Ніни не можна було назвати веселим. Ні, гостям було байдуже, вони веселилися, але ось самі молодята не могли себе назвати щасливою парою.
Андрій був завжди похмурий, а Ніна й зовсім не промовила жодного слова, лише час від часу дивилася на нього, немов перевіряючи – чи не сон це все?
Коли молодим кричали “Гірко”, то вони неохоче вставали. Вже після третього разу їх взагалі перестали турбувати, гості зайнялися своїми справами: танцювали та наповнювали келехи.
От тільки батьки Ніни сумно дивилися на пару…
Минуло пів року.
Жили вони не сказати, що дружно, просто жили. Ніна дуже мріяла про дитину, але нічого у них не виходило. Пройшли різноманітні обстеження, але лікарі так і не змогли поставити остаточний діагноз.
– Віра Петрівна, а Ніна зараз у вас? Прибігла напевно скаржитися, так? – з єхидним глузуванням запитав телефоном Андрій у тещі.
– Андрій, а ви посварилися? Ні, Ніна ніколи не скаржилася нам на тебе! Вона б не посміла.
– Чому?
– Знаєш, ми завжди були проти того, щоб вона виходила заміж за тебе. У неї були чудові кавалери, які її щиро любили, а ти вирішив одружитися з нею просто так, бо твоя Олена за іншого вийшла. Наша Ніна марила тобою ще з дитинства, завжди сподівалася, що ти її помітиш. Тому і школу з відзнакою закінчила і спортом займалася, і готувати вчилася, щоб тобі відповідати. А тут несподівано ти її заміж покликав, вона завжди повторювала, що стане для тебе найкращою, щоб ти її полюбив.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Андрія здивувало почуте, він був завжди впевнений, що Ніна його взагалі не любить, а вийшла за нього заміж тільки через те, що більше ніхто не кликав.
Він пригадав, як вона кожного ранку готувала йому сніданок та проводжала на роботу, ніколи не лізла до нього з поцілунками, лише час від часу могла притулитися до нього і роздивлятися його своїми великими очима.
Готувала вона просто неймовірно, а ще згадав, що вона часто писала красиві вірші, коли їй було важко та сумно на душі, але дурний гонор не дозволяв Андрію навіть похвалити свою дружину.
Ось і в сьогоднішній вечір вона спробувала прочитати йому свій новий вірш. Він запам’ятав з нього тільки пару рядків:
“Моя любов сніжинкою тендітно.
Впала на твоє плече … “
Тоді у нього був поганий настрій і він сказав в її сторону стільки гидот, що зараз, згадуючи все, у нього побігли мурашки по тілу.
– Де ж мені її зараз шукати? – занепокоєним голосом запитався Андрій у тещі.
– Вона завжди сидить на лавочці в парку, біля дитячого майданчика. Колись давно її образили друзі, то вона там просиділа декілька годин, поки ми її не знайшли з батьком.
Вона потім зізналася, що завжди туди йде, якщо їй погано. Біжи туди, вона, напевно, там.
Швидко одягнувшись, Андрій сів у свою машину і поїхав в парк.
Коли він поїхав до парку, то побачив поліцейську машину. Йому стало ніяково і він побіг через весь парк до тієї самої лавки. Там вже стояли поліцейські і щось шукали. Він підійшов до одного з них і запитав, що сталося.
Поліцейський пояснив, що буквально годину тому на одну дівчину був скоєний напад, вона намагалася захищати себе і її поранили ножем.
Пощастило, що невдовзі тут проходили люди, які й викликали поліцію та швидку допомогу. Дівчину відвезли в лікарню, а злочинців тут же затримали.
Андрій перепитав, в яку лікарню відвезли дівчину і одразу вирушив туди. Тільки зараз, він почав згадувати все своє минуле і розумів те, що у нього чудова та любляча жінка.
Але не цінував, не беріг! Тепер тільки б не втратити.
– Привіт, як ти? Я переживав. – сказав Андрій Ніні, коли та розплющила свої очі.
Ніна дивилася на нього здивованим поглядом і не могла зрозуміти, звідки у її чоловіка взялося стільки ніжності.
– В мене тут…
– Я знаю, можеш нічого не розповідати. Я більше тебе нікуди не відпущу. Тепер буду тебе оберігати, завжди буду поруч… обіцяю. Я тобі тут подарунок приніс. Андрій акуратно витягнув маленьку коробку, а там лежала золота підвіска у формі сніжинки.
Минуло ще пів року.
– Ніно, вгадай, що я тобі принесла?
-Мам, ну знову ти купила повзунки? Ну навіщо так багато?
– У тебе ж двійнята будуть, багато повзунків не буває! – мама щиро усміхнулася донечці, дивлячись на її великий живіт, і додала, – От я дурна була, не вірила, що любов все подолає! Яка ти у мене молодчина!
А вам сподобалася історія?
