Старенькі подруги сиділи за столом на кухні. Чайник тоді легенько свистів на плиті, Олена Петрівна викладала на гарну тарілку еклери:
– Зараз я тебе, подруго, почастую смачним. Чаю теплого наллю.
Жінки так голосно розмовляли, що навіть не почули, як до квартири зайшов Павло. Тихо роззувся та повісив куртку на гачок. Однак, почув своє ім’я. Двері на кухню не були зачинені до кінця, тому хлопець підійшов поближче.
– Знаєш, мій племінник Павло майже рік живе тут. Приїхав та сидить на моїй шиї, жодного разу не допоміг по господарстві! А я вже людина літня, мені важко! З ранку до ночі на ногах! Ох, і навіщо я послухала свою сестру. Це ж вона до мене телефонувала та просила, щоб її син пожив у мене. Мовляв, я сама у великій квартирі, місця всім вистачить! Навіщо буде у чужих людей житло орендувати, коли є я. Знала б, що такий гість буде – зразу б відмовила! – скаржилася пані Олена своїй подрузі, а та тільки співчутливо кивала головою.
Павло не витримав. Грюкнув вхідними дверима, нехай жінки знають, що він прийшов додому. А ті швидко змінили тему – почали перешіптуватися й пліткувати про сусідів. Привітався з ними та пішов до своєї кімнати.
Відкрив вкладку на комп’ютері вже на знайомому сайті – купівля та продаж квартир. Сподівався, що за рік часу зможе назбирати грошей на перший внесок на іпотеку. Ну буде економити на своїх потребах, зате матиме власний дах над головою. Але коли почув такі “лагідні” слова тітки, то вирішив, що нема чого відкладати. Ну нехай буде трішки дешевша, не у тому районі, де хотів. Байдуже. Головна умова – якомога швидше переїхати від Олени Петрівни.
Через декілька днів пішов до банку з всіма необхідними документами. Якраз вистачило на перший платіж. Нічого, впорається! Зібрав всі свої речі та переїхав на нову квартиру. Подякував тітці за гостину. Жінка раділа. Але не за успіх Павла, а через те, що тепер нарешті такий тягар з її шиї впаде. Здихалася ненависного родича.
Минуло декілька днів. У гості знову прийшла подруга. Пані Олена вже чаю налила, тарілочки й ложечки зі святкового сервізу дістала, відчиняє холодильник – а улюблених ласощів нема!
– Зараз попрошу Павла, щоб той побіг у пекарню. Ой, я зовсім забула…. – тихо промовила жінка.
Тоді просто випили чаю. Подруга швидко пішла додому. А ось тітка отримала платіжки за комунальні послуги. Раніше Павло займався цими справами, вона ж навіть не знає, як через Інтернет все оплатити. Довелося майже цілий день стояти у черзі на пошті.
Вчора зайшла у магазин. Та змогла придбати на свою мізерну пенсію хіба що молоко, половинку хліба й чай дешевий. Це ж був обов’язок Павла – купувати продукти. Він тістечка приносив, фрукти, овочі, м’ясо та навіть про улюблені еклери не забував. А ще у ванній кімнаті кран почав протікати та гучно капає. Намагалася поремонтувати самостійно – дарма. Довелося майстра викликати за кругленьку суму. А ось Павлик міг все сам поремонтувати за “спасибі”.
Можливо, що дарма вона раніше так погано думала про Павла? Згадує, як він після роботи приносив велику пачку еклерів, а вона йому наливала у тарілку домашній борщик. І він завжди хвалив її страви. Якось самотньо на душі стало після переїзду хлопця…
Що потрібно зробити пані Олені, щоб повернути свого племінника додому?
