Казка, яка наповнює серце добром.
Знаєш, як я тебе люблю?
Перед сном маленьке зайченя вхопилося за вуха великого зайця, щоб сказати важливі слова:
– А ти знаєш, як я тебе люблю?
– Ні. Звідки я можу це знати?
– Ось так! – крикнув малюк і розвів в сторони лапки.
Тоді дорослий заєць розвів свої і сказав:
– А ось так я тебе люблю.
“Ого, як широко”, – подумало зайченя.
– Тоді я ось так тебе люблю! – знову крикнув малюк, тягнучись вгору.
– А я тебе ось як, – і собі потягнувся заєць.
“Шкода, що я не можу так високо потягнутися”, – подумала малеча.
Раптом зайчик придумав, що може стати на передні лапи, а задні підняти догори.
– Я люблю тебе аж до кінчиків задніх лап!
– А я тебе теж люблю до кінчиків твоїх лап, – відказав дорослий заєць, підкидуючи зайченя догори.
– Тоді я тебе ось так люблю, – енергійно застрибав малюк на галявині.
– Ну а я тебе от так, – високо підстрибнув великий заєць.
“Школа, що я не вмію так стрибати”, – знову подумала малеча.
– Моя любов як ця довга стежка до річки, – далі змагалося зайченя.
– А моя – переходить через річку і ховається за горами.
“Це так далеко”, – втомлено зітхнув малюк. Він більше не міг нічого придумати.
Раптом зайчик звів голову догори і побачив безмежне небо. Точно!
– Я люблю тебе так, як від Землі до Місяця, – сонно мовила малеча.
– Нічого собі. Далеко, – відказав дорослий заєць, вкриваючи дитинча листям.
Потім він ліг поруч, обійняв зайченя і прошепотів:
– І я люблю тебе, як від Землі до Місяця…і назад.
Чи сподобалася вам ця казка?
