Після заміжжя я переїхала жити до чоловіка. Його батьки мали велику спальню, а нам виділили меншу кімнату. Вони одразу дали мені знати, що на більше я можу не сподіватися. Тим часом зовиця була переконана, що ми і маленького приміщення не варті. Адже раніше це була її кімната, а через нас вона переїхала на балкон, де їй обладнали комфортне місце.
Щоб уникнути конфліктних ситуацій, я пропонувала нам помінятися місцями. Та чоловік не хотів, щоб ми були на видному місці. Натомість його сестра мала готуватися до іспитів, а для цього їй потрібна була тишина і спокій. Саме тому вона проводила багато часу в нашій спальні. Я ж не могла ні прилягти, ні відпочити протягом дня.
Так тривало декілька років. Згодом зовиця повідомила, що збирається заміж. Спочатку я зраділа цій новині, але моє щастя тривало не довго. Дівчина разом зі своїм нареченим переїхала в батьківський дім. Вона стала ще більш нестерпною, а коли народилася дитина, то постійні крики не закінчувалися.
Через деякий час сестра чоловіка вирішила переїхати в Америку. Вона забрала з собою усе цінне, що було в домі. Чоловік спробував натякнути, що вона могла б хоч щось і йому залишити, але ці слова сестриця пропустила повз вуха.
З того часу свекруха регулярно раз в три місяці їздила в Америку. Я обожнювала цей період, адже могла насолоджуватися тишею в домі. Так тривало ще 30 років. За цей час зовиця лише раз приїжджала додому, мовляв, провідати хворого батька. Та коли не стало ні його, ні матері донька не приїхала навіть на прощання з ними. І не дивно, адже вона була зайнята прогулянками Європою і дорогим шопінгом. Зрештою, мені було байдуже на це.
Зовиця згадала про рідню і батьківський дім лише тоді, коли у неї розпочалися проблеми в сім’ї. Тоді вона вирішила приїхати на місяці в гості, щоб відпочити і набратися сил. Це затягнулося на пів року. Зрештою вона вирішила залишитися з нами назавжди. Попри те, що вона стала основною причиною сварок між мною і чоловіком, було ще багато нюансів.
Дівчина продала все цінне, що у неї було. Вона навіть хотіла забрати у мене перстень з рубіном, який мені дістався від свекрухи. Але коли побачила, що там малий камінь, то швидко передумала його брати.
Ось так зовиця залишилася без грошей і сім’ї. З чоловіком вони розлучилися, а її власні діти не хочуть з нею спілкуватися.
Прикро, але в житті так буває. І це вкотре доводить, що ми отримуємо по заслугах. Не дарма кажуть, що посієш – те пожнеш.
А що ви думаєте з цього приводу?
