Моє серце давно відчувало, що скоро розіб’ється на друзки… Я впродовж тривалого часу підозрювала чоловіка у подружній зраді.
Жодних доказів, відвертих зізнань або дзвінків коханки – але я знала, що Остап більше мене не кохає. Це відчувалося – тепер його серце належить іншій.
Я довго терпіла, намагалася робити вигляд, ніби нічого не помічаю, а потім не витримала. Взяла телефон чоловіка і наважилася знайти докази своїм підозрам.
І таки знайшла… Була якась загадкова Олена. Порожня переписка із видаленими повідомленнями, в журналі дзвінків тільки її ім’я і проскакувало. Тричі на день…
Плюнула на свою гордість і розповіла про все Остапу:
– Я хочу знати правду, хто така Олена?
– Колега моя. Працюємо в різних філіях. Стоп! Що? Ти взагалі звідки про неї дізналася?
– Послухай, Остапе, не роби з мене дурепу. Я відчуваю, що ти мені зраджуєш. Мені серце підказує, що наша сім’я тріщить по швах. От я й залізла в твій телефон. Пробач, я знаю, що це підло, але я більше так не можу.
– Ну, нічого собі! Марино, відколи це ти стала здатною на такі вчинки? Я твій телефон хоч раз до рук взяв?
– Це, мабуть, тому, що тобі вже давно до мене байдуже. Та й давай будемо відвертими: ти певен на 100%, що я нікуди від тебе не дінуся, завжди буду поруч.
– Марино, заспокойся. Нікого у мене немає. Олена це просто колега, з якою ми виконуємо спільний проект. От і доводиться так часто спілкуватися.
– Як тобі тепер довіряти?
– Роби, як знаєш. Я все сказав.
Ось і поговорили. Я нібито й заспокоїлася, але якесь дивне відчуття не давало мені спокою.
Жити в постійних підозрах і страху бути обманутою просто нестерпно. Добре, що одного дня я зустріла подругу, яка звільнила мене від цих тортур.
– Маринко, привіт! – бігла мені на зустріч Ірина.
– Ой, Іринко! Яка ж я рада тебе бачити! Як ти? Як життя?
– Все добре. Потихеньку. З особистим не дуже, зате робота дуже хороша. Працюю в бізнес-центрі тут неподалік.
– Справді? Який збіг. Мій чоловік там працює, – здивовано сказала я.
– О, то може я його знаю. Як його звати?
– Остап, працює в кадровому відділі.
Раптом моя подруга зблідла, різко розвернулася і намагалася швидко втекти від розмови, пробурмотівши щось на кшталт: “Я дуже поспішаю, пробач”.
Я здогадалася в чому справа, бо вже давно це передчувала.
– Іро, стривай! Повір, Америки ти для мене не відкриєш. Просто скажи, мої підозри виправдані? Та Олена – не просто колега.
– Ти звідки про неї знаєш?
– Довелося провести власне розслідування, – натягнуто посміхнулася я, – бо жити в брехні більше не можу.
– Ти тільки Остапові своєму не розповідай, що я його видала. Ти ж знаєш, він з керівництвом дуже товаришує. Мене звільнять.
– Ну, що ти. Нічого я не розповідатиму. Усе й так було зрозуміло з самого початку.
– Мені дуже шкода, – із жалем в голосі сказала подруга.
Я поверталася додому і плакала. Пригадувала собі історію нашого першого знайомства. Старший на 10 років чоловік одразу зачарував мене, юну студентку, яка закохалася по вуха.
Спершу все було так чудово. Він запрошував мене на побачення, дарував дорогі подарунки. Казав, що заміж покличе. Довго з пропозицією не тягнув. Вже за 2 роки після весілля у нас з’явилася перша донечка. Зараз їй уже 18, молодшій скоро 16 виповниться.
Як він міг так легко перекреслити усе, що між нами було і є?
Я була налаштована на серйозну розмову з Остапом. Вже уявляла собі, як повідомлятиму йому своє рішення про негайне розлучення.
Але не все так сталося, як гадалося. Коли я піднялася до квартири, то побачила, що двері відчинені, а всередині, крім доньок і чоловіка, ще 2 людей. То були лікарі швидкої допомоги.
Виявилося, що чоловік сильно занедужав. Зліг із запаленням нерва, ще й до того десь ангіну підчепив.
Ледве пересувався. Я не могла кинути його в таку тяжку хвилину, хоч і була дуже сердита. Але ж він батько моїх дітей… Вибору не було. Взяла відпустку.
За тиждень після цієї події на моєму порозі таки з’явилася вона – молода і дуже вродлива суперниця.
Олена стояла на порозі з великим пакетом фруктів і дивилася на мене так, ніби я нічого не варта.
– Ви що тут забули? – спокійно спитала я.
– Я хотіла навідати Остапа. Знаю, що він хворіє, а спілкуватися зі мною він відмовляється, слухавку не бере, на смс не відповідає.
Я хотіла сказати їй, що прекрасно розумію, чому вона тут, що знаю, що вона хоче продемонструвати свою перевагу над жінкою, яка вже не виглядає так привабливо, як 20-тирічні, але стиснувши зуби тільки сказала:
– Проходьте. Він у спальні.
На диво, Остапа такий візит зовсім не потішив. Мабуть, хвилювався, що я розсерджуся, і нікому буде його з ложечки годувати.
– Любий, ну ти як? – допитувалася молода дівчина.
– Ти що тут робиш? Навіщо прийшла? Адже знаєш, що в цій квартирі живе моя сім’я.
– Треба було відповідати на мої дзвінки, тоді я би тут не з’явилася.
– Скоро я одужаю, і ми матимемо змогу поспілкуватися. А зараз іди.
Вже за кілька днів здоров’я Остапа покращилося, він повернувся до роботи, а я повернулася до свого рішення, яке прийняла ще до того моменту, як чоловік захворів.
Зібрала усі його речі, виставила під поріг і навіть зателефонувала знайомому юристу. Хотіла з’ясувати усі тонкощі процесу розірвання шлюбу.
Коли Остап повернувся додому – був шокований. Він насправді ніколи не вірив в те, що я можу піти від нього, думав, буду терпіти усі його витівки тільки тому, що кохаю.
Але те кохання давно залишилося в минулому.
– Остапе, я подаю на розлучення. Тобі доведеться підшукати собі інше житло. З дівчатками ти, звісно, зможеш бачитися. Вони тебе люблять, але й мене підтримують, кажуть, що я все роблю правильно.
– Як це? Ти не можеш так вчинити? Ми ж сім’я…
– Ні, ми більше не сім’я, бо ти обрав для себе іншу дорогу.
Коли я зачиняла за ним двері, з моїх плечей ніби камінь впав, я відчула таке полегшення, що не можу й словами описати.
Було нелегко без Остапа, часто сумнівалася, чи правильно я вчинила. Добре, що робота рятувала мене від самотніх вечорів. Я поринула у неї з головою.
Готувала проект, який мала представляти на конкурсі. Там і зустріла людину, яка розбудила в мені почуття, про які я давно забула. Тепер ми з Дмитром зустрічаємося, і, сподіваюся, зовсім скоро узаконимо наші стосунки.
Чи змогли б ви пробачити зраду?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
