У мене складна життєва ситуація. Донька відмовляється зі мною спілкуватися, мовляв, через мене у неї проблеми з чоловіком. Хоча раніше вона сама зверталася до мене по допомогу і ось що я отримала замість вдячності…
Зоряна вийшла заміж, коли їй виповнилося 18 років. Переконувати її не спішити було марно, адже вона ніколи не прислухалася до моїх слів. Донька закинула навчання і оселилася разом зі своїм нареченим у нашому домі.
Буквально через місяць після весілля я помітила, що Зоряна дивно поводиться. Виявилося, що я скоро стану бабусею. Однак ті дев’ять місяців були важкими. У доньки різко змінився характер. Вона була постійно злою і невдоволеною. Що б я не робила, але догодити їй не могла. Кількість конфліктів зросла настільки, що прийшов час роз’їжджатися.
Я вирішила поговорити зі сватами і батьком доньки. Усі дружно скинулися на квартиру молодій парі. Ми дали їм пристойну частину суми, а решту вони взяли в кредит. Дітям вдалося купити невелике житло, зате своє.
Після пологів Зоряна не могла самостійно впоратися з малюком. Їй потрібна була допомога, тому я завжди була поруч. Поки донька лежала на дивані, я прибирала, готувала й робила всі інші хатні обов’язки.
З онучкою у мене зав’язалися міцні й теплі почуття. Коли вона підросла, ми все частіше залишалися вдвох, поки молоді батьки насолоджувалися своїм відпочинком. Тоді вони ще вважали мене хорошою.
Далі я почала наполягати на тому, щоб зять зробив у їхній квартирі бодай мінімальний ремонт, адже вони жили в ненайкращих умовах. У відповідь він твердив, що після роботи повертається втомленим, тому нічим займатися не збирається.
Я вирішила все ж підштовхнути молоду сім’ю, тому привезла їм шпалери, фарбу та інші дрібниці. Потім я найняла робітників, які допомогли все поклеїти. Тоді зять заявив, що я занадто багато на себе взяла і наводжу лад в чужому домі. Він не лише сам уникав зустрічей зі мною, але й не дозволяв мені бачитися з онукою. Інколи з дитиною сиділа нянька, поки батьки проводили час вдвох.
Звісно мене образило таке ставлення, але все-таки я запросила дітей до себе на день народження. Прийшла лише донька з внучкою. Зоряна сказала, що її чоловік на роботі. Я вирішила зателефонувати до нього і дізналася, що насправді він вдома. Зять навіть не привітав мене. Наступного дня я хотіла поговорити з ним, але все закінчилося сваркою.
Чоловік доньки кричав, що я постійно пхаю свого носа туди, куди не просять. І взагалі у своєму домі він господар, тому мені не варто командувати ним і наводити свій лад в чужій хаті. Здається, він забув, що я також давала частину грошей на це житло!
На емоціях я сказала зятеві все, що про нього думаю і розгнівана пішла додому. Пройшло два дні і донька зі сльозами на очах почала скаржитися, що я зруйнувала їхню сім’ю. Мовляв, через мене її чоловік готовий з нею розлучитися.
Ось вже три роки ми практично не спілкуємося. Зоряна просить не втручатися у їхнє особисте життя, а зять відмовляється зі мною говорити. Мені сумно, що ніхто не зміг оцінити мою доброту. Ще більше засмучує той факт, що я не можу проводити час зі своєю онукою.
А як ви вважаєте, хто в цій ситуації має рацію? Чи є справедливим таке ставлення зятя до тещі?
