Нещодавно заїжджала на заправку, бо дорога була довгою, а пальне раптом скінчилося. І там випадково пересіклася з давньою коліжанкою Тамарою. Ми з нею не бачилися давно, тож було про що побалакати. У кожної в житті відбулося стільки всього, що кількох хвилин і не вистачило б. Тому ми знайшли тиху місцину і наш діалог розтягнувся аж на 4 години.
Тамара поділилася власною історією, щоб, мовляв, і мені наука була, якщо раптом на таку ж дорогу зверну.
Коли дівчині було 27 років, то вона залишилася сама з дитиною на руках. Ні, на розлучення не подавала. Чоловік не зроджував. Нікуди сама зі скандалами не тікала. Нічого подібного. Просто трапилося щось значно гірше. Її обранець зник без жодних звісток. Його довго шукали, але так і не знайшли. Зараз Тамарі понад 40 років, а коханого досі немає поруч.
Спочатку з 5-тирічною донькою було важко. Але потім жінка знайшла хорошу роботу, змирилася з горем і просто адаптувалася до нового життя.
Доньку таки виростила, дала їй освіту, допомогла знайти хорошу роботу. Усе пливло за звичною спокійною течією.
Декілька років тому дочка Тамари познайомилася з хлопцем. Того звали Олег. З вигляду парубок непоганий, але після першої ж зустрічі поведінка молодика насторожила жінку. Було в ньому щось чи то лихе, чи хитре. Тоді Тамара розібрати цього ще не могла.
Як саме Настя познайомилася з женихом моя подруга не розповідала. Та й навряд це мало якесь значення. Сказала тільки, що тоді йому було 25 і приїхав він із невеличкого містечка до столиці, щоб знайти роботу. Напевне, з цим йому дуже не щастило, бо доходу ніякого так і не мав на момент знайомства з тещею.
Настя ж на Олега мала свої плани і на все вищеперелічене заплющувала очі. Вона дозволила хлопцеві переїхати до материної квартири, бо молодику не було де жити. Звичайно ж, моя знайома була проти такого. Вона казала, що донька ще молода і жити разом їм рано. Тим більше у її квартирі. Дівчина цього не чула. Вона кричала на матір, що та хоче зруйнувати її щастя. Вигнати людину, до якої та мала такі глибинні почуття. Невже ненька й справді така безсердечна?
– Не має роботи? І що? Це питання часу. Знайде.- стверджувала Настя.
На щастя, через деякий час юнак і справді знайшов роботу. А потім донька заявила Тамарі, що вона вагітна і вони з Олегом мають намір зіграти весілля.
За пів року спільного життя жінка вже звикла до самостійності дочки. Тому новина про те, що вона скоро стане бабусею, зовсім не збила її з пантелику. Нехай. Діло молоде. Вони вже дорослі люди. Майже сім’я. Куди їй вже втручатися?
Більша частина коштів для підготовки до одруження молодята взяли із кишені Тамари. Хоча самі заробляли не погані гроші. Але жінка не жалілася. Це були приємні витрати. Настя – її єдина дитина, тож моя подруга завжди мріяла, як вибиратиме для тієї весільну сукню, замовлятиме ресторан, скликатиме гостей. Тамара раділа за щастя доньки.
Перед самими родами дружини Олег сказав, що хоче почати власну справу. Досвіду на фірмі, де працював досі, набрався достатньо. Тож тепер хотілося спробувати щось своє. Був потенціал та ресурси. Чому б і ні?
Тамара серцем чула щось погане. Вона відмовляла зятя від таких грандіозних ідей, але її ніхто не слухав.
Олег вчинив по-своєму. Саме так, як планував попередньо.
Хлопець взяв кредит, орендував офіс, найняв працівників – в процес було запущено. Про деталі власного бізнесу нікому особливо не розповідав. Тама знала тільки, що певних працівників і кількох клієнтів молодик переманив з фірми, на якій працював перед цим.
Далі у сім’ї народився малюк. Жінки цілком сконцентрували увагу на немовляті й геть забули про Олега. Зять же продовжував займатися дивними справами, нікому про них не розповідаючи.
Тамара тоді навіть повірила, що у молодят все налагодиться.
Пів року тому Насті подзвонили з банку і повідомили, що на неї оформлений кредит. Так дівчина дізналася, що чоловік оформив одну позику на себе , а іншу на неї. Час виходив, тож після отриманого попередження пара взялася потроху виплачувати заборгованість. Але щоразу ставало все важче та важче. Відсотки росли, а прибутку від Олегового бізнесу не було ніякого.
Згодом хлопець закрив власну справу, цілком закинувши ідею про бізнес і влаштувався на звичайну роботу. Слід визнати, що від відповідальності він не відмовлявся. Не кинув усе на дружину з тещею. Навіть навпаки не хотів, щоб Тамара про це знала, тож подружжя мовчало. Але грошей катастрофічно не вистачало. Не те щоб на 2 непогашені кредити, а й на звичайне життя.
Коли теща зовсім випадково дізналася про фінансову яму дітей, то почала мізкувати, чим змогла б їм зарадити. Зрозуміла, що єдиним варіантом було продати свою 3-кімнатну квартиру в центрі столиці. Грошей і справді було б предостатньо. Діти змогли б оплатити 2 кредити, та й ще залишилося б на 2 однокімнатні квартири десь на околиці міста.
Тамарі жаль рідного дому, на який вона колись заробила потом і кров’ю. Але ще більше їй жаль Насті з дитиною. Тож вибір був очевидним. Єдиний правильний варіант. Зятя Тамара і досі не любила. Але змирилася, бо вважала: якщо він досі не втік від відповідальності, то й надалі не кине її доньку.
Чого ж зі слів моєї подруги ця історія мала б стати повчальною?
Передусім дітям все ж таки варто дослухатися до батьківських порад. Інколи з висоти кількалітнього досвіду їм точно видно значно більше. По-друге, кредити – це завжди провальний варіант. Це не те, що проблеми – це ціла яма, вибратися з якої без сторонньої допомоги дуже-дуже важко. По-третє, будь-яка людина, скільки б неправильних рішень вона не вчинила, заслуговує на розуміння та прощення.
Зараз Тамара щиро вірить, що, оплативши борги, діти більше не ставатимуть на ті ж граблі. І нарешті заживуть спокійним та розміреним життям.
Чи доводилося Вам мати справу з кредитами?
Яким був цей досвід?
А як ставитеся до думки, що дітям краще б дослухатися до порад дорослих?
