Наближалося свято Миколая. Я після роботи вирішила купити подарунки для моїх дорогих племінниць. Своїх дітей у мене немає та і чоловіка теж. А в сестри три донечки й вони мені як рідні діти. Тож я пішла на закупи та поїхала до них в село.
З дому я поїхала ще 15 років тому, коли сталася одна неприємна історія, яку досі боляче згадувати. Сестра ж залишилась у батьківській хаті. Я працюю у відомій фірмі фінансовим директором. Грошей достатньо, машину і квартиру купила, ходжу у гарному одязі, їжджу у відпустку закордон. А часом і сестрі допоможу як треба.
Великі покупки для племінниць я завжди брала на себе, то телефон, то комп’ютер. Мені не було шкода, тим більше з сестрою ми з дитинства в гарних стосунках.
Наймолодша Ілонка замовила якусь таку ляльку, що я мусила обходити всі магазини. Коли я її купувала, то мені спало на думку купити дві такі іграшки. Щоб вона мала чим гратися, коли буде в мене в гостях. І старшим дівчатам теж докупила цікаві подарунки.
Коли їду рідною дорогою, то часто підвожу односельчан, що чекають на зупинці. Того вечора я побачила Олену, жінка на кілька хвилин спізнилася на рейсовий автобус, а наступний їхав би через півтори години.
Я зупинилась біля неї й запропонувала підвезти. Жінка мене впізнала, але не наважувалась сісти в машину, поки я сама не відчинила перед нею двері. Деякий час вона мовчала, але потім промовила:
– Маріє, ти маєш повне право не пробачати мені. Я сильно перед тобою завинила. Вибач! Це не було спеціально. Твій Іван першим до мене поліз – каялася жінка.
Саме 15 років тому в мене відібрали нареченого прямо перед весіллям. З того часу я переїхала зі села. І старалася рідко там з’являтися. Я перемикнулася на кар’єру і тому так багато досягла.
– Я вже добре знаю, що на чужому щасті свого ніколи не побудуєш. Іван почав пити, ніде не працює і деколи в сні може згадати про тебе. У нас є син і дочка, але він ні про що не переймається! Живемо з моєї зарплати, яку вистачає хіба що на послуги й продукти. Навіть іграшку доні ніяку не купила. А син перестав вірити в Миколая, і вже не чекає, що йому щось привезуть. Зараз як повернуся, то Івана скоріш за все не буде, вже десь піде святкувати. А ти маєш дуже гарний вигляд, чула про твої успіхи!
Мені стало прикро за ту жінку. Такого життя нікому б не побажала. І тоді я вирішила, що другу ляльку віддам їм.
– Тримай, буде подарунком твоїй дочці.
– Ти що, я не візьму таку дорогу ляльку, ми не можемо її собі дозволити!
– Значить тепер можете! Бери! На то сьогодні й ходить Миколай, щоб творити дива.
Як би ви вчинили на місті Марії?
