Мене звуть Катя, я, разом зі своїми однолітками, ходжу в Будинок дитини і допомагаю працівникам з малюками. Але мамі я нічого не розповідала, тому що вона могла заборонити мені цим займатися.
Ось дорослі нам говорять, що ми, нинішня молодь, не дуже хороша, а я хочу сказати, що це неправда. Так, серед нас є різні, але в основному всі діти хороші. Ось мої друзі не пиво п’ють на лавочці, а в будинку дитини з малюками грають.
У будинку дитини є хлопчик Міша і дівчинка Світлана, вони двійнята. Я не знаю чому, але я відразу до них прив’язалася, а вони до мене. Коли я приходила, то вони грали тільки зі мною, без мене вони не хотіли навіть їсти.
А останнього разу мені довелося навіть трохи там затриматися.
Мишко і Світлана мене не відпускали, весь час плакали, але мені вдалося з ними домовитися, що завтра, я знову до них прийду і тоді вони заспокоїлися.
Мама думала, що я гуляю з друзями, але я їй нічого не говорила, боялася, що вона мені заборонить займатися волонтерством.
І ось одного разу мама мені сказала, що її викликають на термінову операцію (вона лікар), і мені дала наказ, щоб я вчила уроки і лягала спати.
Але, як тільки мама пішла, то я відразу поїхала до будинку дитини, провідати друзів. Там стояла швидка допомога. Виявляється, у Мишка, була поламана рука, а у Світлани – нога, і їх забрали в ту лікарню, в якій працювала моя мама.
Вже на наступний день після уроків я поїхала провідати малюків, вони були дуже раді мене бачити. Я їх погодувала, а то вони взагалі відмовлялися від їжі. Їм було страшно в лікарні і дуже самотньо.
Я вирішила залишитися і вкласти їх спати, в цей час до них в палату, увійшла моя мама. Я навіть не чула, як вона увійшла, вона просто стояла і спостерігала, як я їм розповідаю казку, і як вони засинають.
Коли малюки заснули, я побачила свою маму біля дверей. І тоді я їй зізналася, що ми з хлопцями взяли шефство над будинком дитини в нашому районі.
Вона мене обняла і сказала, що я дуже хороша людина …
Через два місяці і Мишко і Світлана жили у нас вдома. Мама оформила опіку і вони стали для мене братом і сестрою.
Час минув швидко, двійнята вже закінчили школу і вступили до медичного інституту, вони стали лікарями, як і моя мама, у нас дуже дружна сім’я.
Я заміжня, у мене двоє своїх прекрасних дітей, яких я дуже люблю.
А мій чоловік і його батьки, як тільки дізналися, що мої брат і сестра, усиновлені діти, стали ставитися до моєї мами з більшою теплотою і ніжністю.
Адже не кожна людина готова взяти дітей з дитячого будинку, для цього потрібно бути дуже сміливою людиною.
Такою, як наша мама.
