Ми існуємо в теперішньому часі, але кожен прожитий день стає історією. А якщо задуматися про минуле і всю кількість подій, які там відбулися, то ці масштаби навіть не вкладаються в голові. Не дивно, що хроніки та факти з реального життя людей викликають неабиякий інтерес, особливо якщо вони справді дивовижні.
Сьогодні ми підготували для вас ілюстровану добірку явищ минулого, про які ви навряд чи чули.
Так відбувався процес висушення та очищення каналів у Венеції в 1956 році
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Вперше на продаж вийшли цукерки «Пташине молоко» в 1967 році
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
У 1987 році румунським будівельникам довелося перемістили житловий будинок, який важить 7600 тонн, щоб прокласти бульвар
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Вільям Інгліш – це один із розробників першої комп’ютерної миші, яку протестували в 1968 році у США
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
У 1903 році змайстрували перший Harley Davidson. Його карбюратор виготовлений з консервних банок
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Американський космонавт, який зробив перше селфі в космосі у 1966 році
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
А. Шварценеггер у 1968 році вперше зустрівся з Нью-Йорком
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Професіональні провідники передають тацю з чаєм на ходу поїзда у Пакистані, 1983 рік
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Так відбувалося транспортування бурової вежі у Великобританії в 1980 році
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Дівчина тримає в руках першу мобілку, 1973 рік
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Солдати, які пережили Першу світову війну. Фото зроблене у 1919 році
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Історія циклічна. Люди носили маски від грипу ще у 1920-х роках
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Адольф Гітлер обожнював свою вівчарку Блонді, яка мала особистих кухарів, дієтологів, лікарів та прислугу
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
У 1917 році Едвін Даннінг вперше зміг приземлитися літаком на рухомий корабель
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Це фото зроблене у 1970 році. На ньому зображене плем’я папуасів. Його члени носять глиняні маски, які служать для залякування ворогів
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Принц Едуард і Альберт у 1927 році
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Так виглядає меморіал миру в Хіросімі (Японія, 1945 рік)
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Яке фото вас вразило найбільше?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
