Якби повернути час назад, то я багато чого б змінила. Зараз мені майже 40, а я вже багато років не спілкуюсь з матір’ю. Розумію, на це немає вагомих причин. Просто в один момент я пішла з дому, бо відчула, що мама більше любить молодшого брата, а себе відчула непотрібною.
Моя мама вийшла заміж досить пізно, у 30 років. Батько був старший від неї на 20 років. А коли мені було 9, а брату 6 – тато помер. Мама виховувала нас сама. Їй було важко. Тому я після школи не пішла вчитись, а відразу працювала.
Брат пішов в армію, а коли повернувся привів зі собою невістку, хотів одружуватись. Жити збирались у нас. А я тоді вважала, що біля мами маю залишитись я, а брат мав іти за зятя до неї. Тому, коли все сталось не так, як я думала, я образилась і поїхала на заробітки в Італію. Думала, тут мені нічого робити!
18 років не поверталась додому, не приїздила у рідне село. Не телефонувала ні ому з рідні, вони теж не надто спішились. Так і сталось, що ми перестали спілкуватись.
Якось в Римі, місті, де я працювала, я зустріла свою односельчанку. Вона приїхала шукати роботу тут. Збирала гроші для доньки на квартиру. Я обіцяла допомогти їй з пошуком. Ми розговорились і вона сказала, що мама моя дуже занедужала.
– Вона майже не ходить. Рідко її на вулиці навіть видно – казала Марія.
– А брат? Брат допомагає їй?
– Брат ще скоріше з’їхав з отчого дому. Вона сама тепер..
Чомусь мене дуже збентежила ця ситуація. Я відчула – пора повертатись додому, до мами. Їй зараз дуже потрібна моя підтримка і допомога. Я довго себе переконувала в ому, що родичі мені не потрібні. Але тільки зараз я гостро відчула, наскільки рідною людино для мене є мама. Коли з’явився страх втрати її я зрозуміла, як помилялась усі ці роки. Якою була неправою..
Своє робоче місце я віддала тітці Марії, а сама зібралась і поїхала на Батьківщину. На ой час я вже зібрала немалу суму грошей. Перший час можна навіть не працювати, щоб більше часу провести з мамою.
Я й словами передати не зможу, якою чутливою була наша зустріч. Вона не чекала мене побачити. Ми обидвоє проплакали майже цілий вечір.
Я знайшла для мами хороших лікарів, її поклали у стаціонар. За декілька місяців, вона почала значно краще себе почувати, вже могла ходити.
Раніше я думала, що по приїзду куплю собі квартиру в Україні, та тепер передумала. Почала ремонт у нашому старому будинку, добудувала ще дві кімнати. Хочу, щоб моя мама на старості мала змогу пожити у хороших умовах. Тільки тепер я зрозуміла, яке це щастя мати маму! Бережіть своїх матусь!
А ви б могли так довго не спілкуватись з рідними?