Кіноіндустрія часто нав’язує нам моторошні образи, які породжуються з зовсім звичайних, на перших погляд, речей. Хоча ми знаємо, що той манекен, чи стара фотографія абсолютно нічого не здатні нам зробити, але, дивлячись на них, вже добре уявляємо який розвиток подій міг би бути, якби ми були героями фільмів жаху. Чи може все ж щось потойбічне відбувається насправді, просто поки що воно нас оминає? Теорій може бути безліч, але факт залишається фактом – ми часто відчуваємо незрозумілий страх до простих речей.
Тепер не знаю, що краще – увімкнути світло, чи сидіти в темноті.
Купи собі кролика, говорили вони, він милий.
Коли дорога додому – це справжнє випробування.
Сучасні селфі виглядають набагато позитивнішими, чи не так?
Якби він був у мушлі, можна було б взяти його на руки. А так, – йди собі, крабе.
Вечірній моторошний смайлик.
Я знаю, що це просто іграшки, але ж вони дивляться прямісінько на мене.
Манекени та так не надто приємні, а безголові – тим більше.
А ось і голова того манекену. Просто висить в пакеті.
Більшість покупців проходить повз цього дитячого відділу.
Колись він бавив дітей, тепер лякає дорослих.
Роби все, що хочеш, лише не рухай мене, пухнастику.
О ні, це не злий нічний монстр заглядає в мої двері. Це просто відблиск сусідніх вогнів.
Інколи краще не бачити що там у сусідському вікні.
Не можу зрозуміти, чому цей кекс мені усміхається.
Під цим деревом краще не влаштовувати пікніків.
З цим ведмедиком краще тримати дистанцію.
Це ж просто дитячі іграшки, але чому мені тоді так страшно?
Добре подумай, чи тобі справді треба заходити в ці двері.
Чи викликають у вас незрозумілий страх якісь звичайні побутові речі?
