У кожної людини, напевно, трапляються такі періоди, коли все йде зовсім неправильно … У Люби найважливіший день у її житті пішов шкереберть: її запросили в Америку на стажування в велику компанію. Це величезний виток в її кар’єрі. Вона забронювала останній квиток на вечірній рейс, ну і що, що біля туалету. Можна і потерпіти заради такої справи. Тільки ось … Щасливу сорочку пропалила праскою, тому що дуже невчасно задзвонив телефон. Потрібно було швидко підібрати відповідний одяг, але ж все вже в валізі … Загалом, витрачено занадто багато зайвого часу, та й настрою ніякого …
Таксист щось бурчав за тривале очікування, а в голові крутилася одна думка: “Тільки б не спізнитися на рейс, такого шансу більше не буде”. Таксист мчав гранично швидко, але на проспекті вони потрапили в затор … 18: 00, до вильоту 40 хвилин … А Люба все ще сиділа в таксі по дорозі в аеропорт …
У 7 вечора таксі прибуло до місця призначення. Зрозуміло, літак давно вже полетів … Люба пройшла до реєстраційної стійки з квитком, пояснивши ситуацію, її направили до адміністрації аеропорту для написання відповідної заявки. Що ж, такий порядок … Скільки людей щось з’ясовували біля потрібного Любі кабінету … Ах, ці вічні чвари … “Ну мені-то вже точно поспішати немає куди”, – сіла на крісло Люба, чекаючи своєї черги. У кутку вона помітила заплакану дівчину років 5. “Напевно, чекає батьків, які вже зайшли в кабінет”.
Поступово народ розійшовся. Люба теж вирішила своє питання. Керівництво аеропорту увійшло в її становище: їй запропонували квиток на найближчий рейс в обмін на її невикористаний з невеликою доплатою. Природно, Люба погодилася заплатити за свою неуважність.
По дорозі до стійки реєстрації, щоб уточнити деталі з приводу майбутнього рейсу, Люба зловила себе на думці, що людей біля кабінету вже не було, а дівчинка так само забилася в куток. Вона вирішила повернутися, підійшла до дівчинки:
– Привіт, це хто тут сховався?
Дівчинка глянула стривоженим поглядом і відсунулася назад, забившись у куток.
– Я тебе не ображу, не бійся. Ти чого одна, де твої батьки?
Витираючи сльози, дівчинка ледь чутно промовила:
– Я загубилася.
– Ну що ж, пішли пошукаємо маму. А то сльозами горю не допоможеш. Мені й самій плакати хочеться, не день, а круговорот невдач, ось і зараз не встигла на свій рейс, мало не проґавила мрію. Ось якби сиділа і плакала, точно все б пропало, а так я боролася, пішла до начальника і мені допомогли, розумієш, світ не без добрих людей.
– Ви, напевно, до сім’ї збиралися?
– У мене немає сім’ї, хоча від такої милої дівчинки я б не відмовилася, – з посмішкою підбадьорливо промовила Люба.
– А можна, я буду тоді Вашою дочкою?
– Ну тоді вже буде плакати твоя мама. Вона ж тебе дуже любить і теж десь плаче від того, що таке янголятко миле загубилося. Вставай, будемо її шукати.
– Я збрехала. У мене немає мами, я зовсім одна.
Люба не знала, що й сказати. Вона запропонувала дівчинці пройтися парком, прогулятися. По дорозі з аеропорту вони заглянули в найближче відділення поліції. Там дівчинку впізнали:
– Ви не хвилюйтеся, громадянко. Ми цю безпритульну знаємо давно. Немає у неї нікого, з дитячого будинку втікає, і в аеропорт, маму чекати … Та й не винна вона … Батьки розбилися, коли їй було 2 роки, що було говорити, вона одна вціліла … Ось наш сержант здуру і сказав, що мама на літаку полетіла, але обов’язково повернеться трохи пізніше … Ось вона тепер і втікає, все чекає свою маму …
Люба зі сльозами на очах залишила дівчинку. Як же так? Така маленька … Вона до неї приходила щодня, не полетіла …. Через місяць, коли документи на удочеріння були готові, Люба забрала свою Полінку додому. Втративши роботу мрії вона знайшла нову мрію – маленьку дочку.
Як ви вважаєте, Люба зробила правильний вибір на користь дівчинки?
