Єдиний ресурс, який не відновиш, не повернеш і не зупиниш – це час. Він невпинно стікає. Інколи ми абсолютно не замислюємося над цим і не звертаємо уваги на швидкоплинність нашого життя. Однак повернути нашу свідомість до реальності допомагають дрібні деталі минулого, які встигли змінитися за тривалий проміжок часу.
Віруючі люди сотні років торкалися до ноги статуї в соборі Святого Петра
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Результат років тертя ланцюга об камінь
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Власниками цих кубиків очевидно були дуже азартні люди
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Посеред Сибіру стоїть покинути і забутий іржавий поїзд
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Знаки минулого
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Цікаво, скільки років користувалися цієї гітарою
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Піаніст, який любив свою справу
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Молоток, який вижив після 200 виконаних робіт
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Старенький карабін
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Наволочка до і після використання
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Монета-талісман, яку багато років носили з собою
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Стовп, який служив місцем на афіші перетворився на кусень металу
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Здогадаєтеся, в яку гру тут часто грали?
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Фото, зроблене з різницею в 30 років
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Засиділися…
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Час перетворив ці мішки з піском на суцільну кам’яну огорожу
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Сліди Першої світової війни
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Перукар, який роками стриже на одному і тому ж місці
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Дерево, яке поховало пам’ятник
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Як гадаєте, з якою різницею в часі зроблені ці два фото?
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Яке фото вас вразило найбільше?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
