Ми з чоловіком прожили 20 років в шлюбі. Я дбала про сім’ю і виховувала нашого сина. Усе було на мені, а чоловік за всі ці роки навіть не знав, як це заробляти достатньо грошей і вести господарство.
Батько ніколи не цікавився життям свого сина. Йому було все одно, де він гуляє і як вчиться. Тож мені доводилося шукати його по дворах і витягувати з поганих компаній. А заодно і батька вести додому. Чоловік тільки спав вдома, а зранку йшов на завод. Йому там платили мізер, але й ті гроші він витрачав на себе. Все це не заважало йому вважати себе головним у сім’ї. Часто до нас в гості приходили його друзі. Вони до пізньої ночі сиділи на кухні, а потім я ще годину мила за ними посуд і прибирала.
Щоб зводити кінці з кінцями, мені доводилося також постійно працювати. Я пропадала на роботі з ранку до вечора і навіть не помітила, коли син зблизився зі своїм батьком. Вони почали багато часу проводити разом. Син брав приклад з чоловіка.
Я перетворилася на прислугу у своєму власному домі. Ніхто не цікавився ні моїми справами, ні моїм самопочуттям. Усе, що хвилювало сина – це їжа і гроші.
Коли він виріс, я вмовила його вступити в ПТУ на механіка. Сподівалася, що цим він зможе заробити собі в майбутньому якусь копійку. Однак він взагалі не хотів вчитися, тому зовсім швидко його відрахували.
Це стало останньою краплею. Я вирішила подати на розлучення. Купила собі однокімнатну квартиру, а сина з чоловіком залишила жити вдвох. Тоді моє життя стало набагато простішим, адже більше не потрібно було прибирати за іншими чи варити великі каструлі їжі.
І син більше не вимагав у мене грошей. Адже раніше він завжди маніпулював моїми материнськими почуттями, щоб отримати вигоду. А коли я просила його схаменутися і змінитися, то він лише схвально кивав, але навіть не думав цього робити.
Згодом я вдруге вийшла заміж. Сергій виявився чуйним, турботливим і забезпеченим чоловіком. Ми переїхали на його квартиру, а своє житло я здавала в оренду. Колишній чоловік з сином не цікавилися моїм життям, але коли хлопець дізнався, що я живу з Сергієм, то заявив, що однокімнатну квартиру маю віддати йому. Аргументував це тим, що я житлом вже забезпечена, а йому також потрібен свій куточок.
Однак я залишила їм наше трикімнатне помешкання зі всіма меблями технікою і речами. Хіба цього мало? Чому я маю догоджати синові, жертвуючи своєю законною квартирою?
Тоді він почав регулярно приходити і телефонувати. Тепер він просив гроші не лише в мене, але й в Сергія.
Син не лише звинувачував мене в тому, що я погана матір, але й колишнього чоловіка намовив проти мене. Той намагався мене переконати все ж віддати квартиру, адже вона рано чи пізно все одно дістанеться синові.
Зрештою Сергій втомився від цього. Йому запропонували роботу в іншому місті і я погодилася переїхати разом з ним. Мої надії на те, що син зміниться давно згасли. Від нього я не дочекаюся жодної допомоги, а так зможу провести щасливу старість.
Ми продали наші квартири, об’єднали кошти і придбали будинок.
З того часу пройшов рік і я можу з впевненістю сказати, що не помилилася. Зараз я насолоджуюся кожним днем і більше не згадую про свою колишню сім’ю, яка не цінувала мене і була тягарем.
А як би ви вчинили на місці жінки?
