Традиційно я проводжу декілька місяців в році на дачі. У квітні приїжджаю, а в жовтні повертаюся в місто. Увесь цей час я пораюся на городі. Ось і ще один дачний сезон добігає кінця. Цьогоріч у мене гарний урожай. Вродила картопля, буряк, морква і цибуля. Одним словом, на зиму вистачить.
На дачі з усім справляюся самостійно. Чоловік мій помер, а двоє дітей з дорослими онуками ніколи не проявляли ініціативи, щоб допомогти. Я ж без діла не сиджу. Як не грядки полю, то насіння сію або закрутки кручу.
Зібраного урожаю мені зазвичай забагато, тому я кожного літа віддаю частину найріднішим людям, а також сусідам і дальнім родичам. Однак син моєї зовиці зовсім не цінує мою працю і доброту, а лише нагло користується нею. З його матір’ю я перестала спілкуватися одразу після смерті брата.
Та з племінником у мене добрі стосунки. Минулих вихідних він сказав, що хоче навідатися в гості. Уже вранці племінник з дружиною і дітьми приїхали на власному авто. Я з радістю їх зустрічала.
Напередодні у мене був день народження, тому вони сказали, що це й послужило метою приїзду. Я накрила на стіл, наготувала смачних страв. Ми сиділи і говорили. Племінник скаржився, що їм не легко живеться. Потім вони вручили мені дешевий сервіз. Скромний подарунок, подумала я, але ж від щирого серця.
Однак згодом я дізналася всю правду, яка ховалася за цим візитом. Це сталося випадково, коли я підслухала розмову дружини племінника із зовицею. Жінка вчила свою невістку, як випросити в мене побільше урожаю. Мені було неприємно це чути, хоча я і не збиралася відпускати їх з пустими руками.
Зрештою вони витягли з машини мішки і прямо сказали, щоб я дала їм картоплі, моркви, буряка і цибулі. Мене вразило їхнє нахабство, але продукти я все ж дала. Та їм цього невистачило, тому вони ще визбирали пів мішка яблук, не питаючи дозволу.
Ось які корисливі родичі бувають. Поїхали з повними мішками, а подякувати навіть не здогадалися. Прикро.
А якою була б ваша реакція на місці жінки?
