Той вечір видався неабияк атмосферним. Ми його провели разом із батьками мого чоловіка. Святкували День Народження тата. Після ми із донькою пішли відводити родичів до таксі, чоловік залишився вдома. Я була майже впевнена, що після нашого повернення він уже буде спати. Так і було. Він заснув перед увімкненим ноутбуком. Я уже хотіла поцілувати свого сонного коханого у лоб, як помітила одне повідомлення на його екрані. Його написала невідома мені жінка. Тільки три слова, що змінили усе… “Я тебе кохаю”.
Я не могла заспокоїтись. Пішла до кухні, щоб прийти до тями. Там я побачила доньку. Вона одразу зрозуміла, що щось не те. Я вирішила їй розповісти, що мені довелось пережити кілька хвилин тому… І як же я цього могла не помічати? Батько завжди був проти чоловіка, я його захищала. Аж 28 років я переконувала тата, що він чесний і щирий! Здається, у мене це навіть починало виходити.
Донька запропонувала перечитати усю переписку. Ми повернулись до кімнати і забрали ноутбук. Вона все фотографувала на телефон. Виявилось, їхній зв’язок тривав далеко не один день. Тоді Віка, моя донька, написала тій жінці: “Настільки мене кохаєш? То чому не забереш мене до себе?”. Після чого ми повернули ноутбук на місце.
Віка надіслала фото переписки татові. Сказала, щоб він був чоловіком. А я і досі була, немов без свідомості. П’ять років тому мій чоловік потрапив до аварії. Це був дуже складний період у нашому житті… У нього від цього розпочались проблеми із ногами. Через це він кинув роботу у поліції. Хоча він був від неї без тями. А я його підтримувала, змушувала знову повірити в себе. І він таки знайшов нове покликання. Скільки разів він висловлював мені подяку… І що це було? Теж брехня?
Тієї ж миті у кімнаті я почула звук телефонного дзвінка. Я подумала, що, можливо, це була коханка. Принаймні, чоловік одразу після кількох хвилин розмови пішов збиратись. Навіть в вічі мені не поглянув. Дочка помахала батьку рукою. Зрадником назвала. Вдруге я його побачила у залі суду, під час розлучення. Так і завершився наш 28-річний шлюб…
