Не звикла ділитися своїми проблемами з іншими людьми, але я вперше за своїх 56 років не знаю, як правильно вчинити…
Кілька тижнів тому до мене по допомогу звернулася сестра. Коли я побачила її на порозі своєї квартири, мало не оніміла. Ми з нею 5 років взагалі не спілкувалися.
Так віддалилися, що навіть зі святами не вітали одна одну. Оля спершу намагалася якось налагодити наші стосунки, листівочки на вайбер відправляла, але я так сердилася на сестру, що навіть чути про неї нічого не хотіла.
А посварилися ми через дуже банальну причину. Чесно, зараз аж соромно про таке розповідати.
Ми з Олею не поділили спадщину. Вірніше кажучи, вона забрала усе собі, а про мене навіть не подумала.
От самі розсудіть, я вийшла заміж першою, переїхала до чоловіка в сусідню область, сестра через 2 роки теж зустріла своє кохання, і вони з Василем вирішили жити разом з мамою.
Батьківській будинок був великий, просторий – місця їм усім вистачало. Хоч я була далеко від своїх рідних, але ніколи про них не забувала. Кожного місяця надсилала Олі кілька тисяч гривень. Я ж знала, що вона турбується про маму, ліки їй купує, їжу – як могла не помогти?
От тільки про це сестра забула одразу після того, як наша найрідніша померла. Лише на її похороні я дізналася про те, що в останні дні життя вона все майно переписала на Ольку.
Так прикро мені стало, що й не передати словами, але вдіяти нічого не могла. Гризтися за будинок було надто низько, тому я просто перестала спілкуватися з сестрою.
Бог нас з Дмитром в біді не лишив. Ми й бізнес свій відкрили, і квартиру просторішу купили – не бідуємо, одним словом, а долею сестри я не цікавилася, хоч зла ніколи їй не бажала.
А моя Олечка давно через спільних знайомих пронюхала про успіхи нашого бізнесу, от і об’явилася через стільки років.
– Я знаю, що ти досі на мене сердишся, але мені дуже потрібна твоя допомога. Твоя племінниця заміж зібралася, мріє, що житиме зі своїм чоловіком в окремій квартирі, а де ж я візьму гроші на таку розкіш? Синові ми ще спромоглися зробити такий подарунок, але тоді й часи були зовсім інші, спокійніші.
– Ближче до справи! – гаркнула я.
– Позич мені 5 тисяч доларів. Свати обіцяли купити дітям квартиру, але хоч чимось мушу помогти. Обіцяю, ми все віддамо до копієчки.
Не знала, що й відповісти. Шкода мені племінницю, Аня – дуже хороша дівчинка, але після того, що зробила її мати…
Одним словом, сказала, що подумаю, а сама й гадки не маю, що робити далі.
Чоловік каже простити і дати Олі те, про що вона просить. Як не крути, а ми рідні сестри. Але чи зможу я переступити через образу? Оце питання…
Що б ви робили на місці авторки історії?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
