Мій чоловік ріс в неповній сім’ї. Батько кинув їх з мамою, коли Назару було всього 3 роки. Спершу навіть не згадував, що у нього є дитина, а потім, чи то совість його замучила, чи то життя трохи мізки вправило — об’явився на 15-річчя сина.
Назар пробачив батькові, хоч найближчими людьми вони так і не стали. Свекруха спершу була проти їхнього спілкування, плакала, скандалила, а потім змирилася. Яким поганим Степан Петрович би не був, але він його рідний тато.
Хоч і Мирославу Ігорівну судити не можна. Вона з самого малечку Назара сама виховувала. Ледь кінці з кінцями зводила, щоб дати синові усе необхідне. Ким вона тільки не працювала — і прибиральницею на хімічному заводі, і санітаркою в місцевій лікарні, навіть овочі розфасовувала. Така тяжка робота залишила слід на здоров’ї свекрухи.
Тепер бідолашна кожного року мусить в лікарню лягати — бодай якось свій стан підтримувати.
Грошима нам, звісно, не допомагає, де ж вона їх візьме? Вся пенсія на лікування йде. Я й не смію нічого казати. Навпаки, якусь копійку намагаюся жінці підкинути, щоб допомогти.
2 місяці тому в нашій сім’ї трапилося горе — несподівано і дуже раптово помер батько чоловіка. Нам зателефонувала його дружина і повідомила цю жахливу новину.
Назару, звісно, не особливо хотілося спілкуватися зі своїми зведеними братами і сестрами, але довелося. Похорон ледве відбули — чоловік мій дуже до серця прийняв втрату тата. Тільки-но налагодили свої стосунки, знайшли спільну мову, а тут таке…
Я співчувала йому, й сама шкодувала свекра. Степан Петрович був непоганою людиною, але я так собі думала: погорювали трохи — пора й про майбутнє подумати. Заговорила при родичах про заповіт.
– Та не залишив Степанчик нічого — ніхто ж навіть не сподівався, що з ним така біда станеться.
– Не лишив, то й не лишив! Самі тоді спадщину поділимо! Порівну між всіма дітьми.
– Галю, ану цить! Ти що робиш? – почав шипіти чоловік.
– Як це? Тобі допомагаю. Як я за цю справу не візьмуся — ти ж голий-босий залишишся.
– Мені нічого від батька не треба! У нього була друга сім’я, з якою він все життя прожив! Вони за ним доглядали, про нього дбали — хай все собі забирають.
– Який же ти дурний, Назаре! Хіба так можна?!
– Совість і гордість треба мати в житті! Інакше, що я за мужик?
Досі намагаюся вмовити чоловіка вибити собі хоча б ту нещасну дев’ятку. Яка-не-яка, а машина. То він і того робити не хоче. От скажіть мені, будь ласка, хто з нас неправий, бо ми вже тиждень через цю ситуацію не розмовляємо…
Кого підтримуєте Ви? Галю чи Назара?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
