У мене є двоюрідні брат та сестра: Вася і Тося. Наші батьки спілкувались не дуже, а моя покійна мама про свою рідну сестру розказувала зовсім рідко. Казала лише, що в них були якісь проблеми зі спадщиною. Тому Васю і Тосю востаннє я бачила ще в дитинстві.
Та якось сестра знайшла мене в соціальних мережах. Тоді в моєму житті був паршивий період: спочатку від нас пішла мама, а за нею і тато, не витримавши розлуки.
Після того, як мами не стало, тато вступив у права спадщини. Я від своєї частини квартири відмовилась на його користь, а він чомусь оформив на мене дарчу. Для чого він це зробив? А я і сама не знала. Пояснювати нічого тато не захотів, казав лише: “Зрозумієш якось. Головне — май свою голову на плечах. Люди всякі бувають…”
Ще і шести місяців не пройшло від смерті батька, як Тося повідомила: скоро буде в місті, треба поговорити, тема серйозна і чекати не може.
А чого б і не зустрітись? Сестра таки, скільки не бачились. Тося попросила мій номер і адресу, а вже через тиждень я зустрічала її на вокзалі.
У моїй квартирі вона почувалась як удома.
– Квартиру ти добре обжила. Жаль тільки, що довго тут не поживеш, — сміливо заявила Тося, пройшовши до кухні. – Не дивись так на мене. Просто Вася — твій рідний брат, а не двоюрідний. Батько у вас один.
Пояснити, як так сталось, Тося не могла. Але сказала, що саме тому бабуся весь спадок передала моїй тітці. Мій батько, за її словами, одразу до двох сестер залицявся і обом зробив по дитині.
– Вася з мамою до тебе скоро приїдуть. Будуть вирішувати, як ділити спадок.
Доки Тося чекала моєї реакції, я задумалась: “Квартира моя за законом, машина — на мене записана, а про татові заощадження ніде ніколи не згадувалось. Лежать собі під матрацом. А більше і ділити нічого. І як так могло статись, якщо тато маму понад усе в житті любив?”
– Добре, Тосю. Дякую за попередження. Буду чекати гостей, — відповіла їй я і запропонувала вже лягати спати.
Та мій сон перервало шарудіння папером. Відкриваю очі — а там Тося з ліхтариком риється в моїх речах.
– Тосю, — кажу я їй, — ти там згубила щось?
Сестра підскочила, з переляку викинула телефон. Зі звуку було зрозуміло, що це була остання пригода цього смартфона.
– Я? А… Типу того… Зараз я… – намагалась щось швидко вигадати Тося.
– Я тебе дуже прошу, іди спати. А завтра їдь додому, чи куди ти там збиралась. Виганяти я тебе не хочу, але ще більше не хочу, щоб вночі порпалися в моїх особистих речах.
Наступного ранку Тосі вже не було. Я перевірила всі цінні речі — наче нічого не вкрала.
Це все вже забувалось, як раптом мені зателефонувала тітка Ліда. Випити вона завжди любила, а сьогодні і двох слів зв’язати не могла.
– О-о, бач, яка ти. Як і мамця твоя. Якби не вона — у мене б чоловік був. А якби не ти — була б квартира…
Сенсу в цій розмові не було, тому я просто скинула. І якщо тітка заспокоїлась, то дзвінки від Тосі не припинялись. Та навіть вимагала купити їй новий телефон, бо старий я, за її версією, розбила.
Майно ніхто ніяк не ділив, бо все офіційно оформлене на моє ім’я. Але тепер я нарешті зрозуміла, чому батьки з ними ніколи не хотіли мати справ.
Такі родичі — гірші за будь-якого ворога.
А чи є такі родичі у вас?
Діліться в коментарях
