Є у мене один хороший друг, назвемо його Сергій. Хороший у всіх сенсах цього слова. Попри те, що він займає досить хорошу посаду (недержавну), все одно залишився простою, доброю і чуйною людиною, як і зі своїми співробітниками, так і з іншими людьми.
Недалеко від нас є великий продуктовий маркет на два поверхи і там протягом місяця йшов розіграш лотереї, на кожні 100 гривень покупки видавався один лотерейний квиток. Половинку ти відривав і кидав в спеціальний ящик, другу залишав у себе. Призи були не дуже, але суперпризи були смарт-телевізор, ноутбук і мобільний телефон. В той день вийшли результати лотереї і були вивішені виграшні номери.
На сам розіграш ми не пішли – не цікаво. Ми з ним дивилися наші результати на сайті організаторів, за списком. Я, звичайно ж, нічого не виграв, навіть простий віник не дістався мені, але, втім як зазвичай) я не здивований. А у Сергія один квиток «вистрілив» і звичайно в десятку, виграв він телевізор. Сміялися, що ось щасливчик, телевізор то власне йому на фіг не потрібний. Для чого йому 32 дюйми, коли вдома кінотеатр цілий. Але фортуна вважала, що все-таки Сергію телевізор потрібен, а з нею не посперечаєшся.
Вирішили сходити в цей магазин взяти коньяк, обмити удачу. На вході вони теж виставили стенд зі списком виграшних номерів. Вийшли з магазину, встали покурити, а поруч зі стендом стоїть жінка середніх років з двома дітьми. Одягнені не те щоб дуже бідно, але видно що достаток у них на порядок нижче середнього. Поставила сумку поруч, в руках у неї штук десять квитків, вона вдумливо трохи ворушачи губами перевіряє номера. Діти тихо стоять і не дихаючи стежать за нею. Чуємо хлопчик дуже тихо, ніби боїться злякати удачу одними губами:
– Мам, телевізор? Подивися.
Жінка, подивилася на дитину, але нічого не сказала. З іншого боку за рукава її смикнула дочка:
– Мам, не виграли? Може купимо як-небудь самі? Подивися ще раз.
Жінка подивилася на номерки, на стенд і заперечливо похитала головою. Бачу Сергій підійшов так до них впритул і через плече ніби заглядає на стенд. Думаю, робити йому нема чого чи що? Перевірили ж уже все. А він так подивився, потім звертається до жінки з посмішкою:
– Не пощастило? Телефон хотіли дітлахи, напевно – і підморгує їм
Жінка трохи посміхається:
– Так, немає ось телевізора, всі просять. Наш старий вже зламався. Ніяк не зберемося купити. – посмішка у неї вийшла сумна.
– Мультики дивитися! Мама на роботі до ночі, вдома одним нудно. – заговорили діти, жваво, але не весело.
– Так чого сумувати! – сміється Сергій – Всяке в житті буває.
І раптом показує на сумку:
– А ось у вас на сумочці ще квиток валяється, випав, напевно. Перевіряли його? Може він і є ваш щасливий? – і підморгнувши дітям – Удачі! – взяв мене під лікоть і прошепотів: «Пішли»
Ми відійшли на кілька кроків, як почули ззаду, на всю вулицю, пронизливий вереск радості дітлахів. Я подивився на Сергія:
– Їм потрібніше – посміхнувся він і ми, не змовляючись, пришвидшили ходу.
Вам часто посміхається фортуна?