З Віктором я познайомився кілька років тому. Ні, ми не стали близькими друзями, Вітя здавався мені надто метушливим. Що й зрозуміло, він тільки приїхав в Київ з далекого міста, шукав роботу, шукав хорошу дівчину, намагався налагодити свій побут. Але ми іноді зустрічалися, розмовляли, випивали. Вітя був дотепний і веселий. Він ніколи не розповідав про своє минуле, хоча я розпитував. Відмахувався: «Нічого цікавого, повір! Я живий, у мене все добре, це головне».
А незабаром він знайшов роботу: Вітя – відмінний автомеханік. Потім знайшов хорошу дівчину, з новою трикімнатною квартирою, вони одружилися, я був на їхньому весіллі в невеликому ресторані. Я радів за Вітю, щиро. Подарував молодим набір посуду з візерунками, виголосив кілька тостів. Поруч зі мною за столом опинився свідок, розговорилися. З’ясувалося – друг Віті з дитинства, спеціально приїхав з далекого містечка. Він випив чимало, від нього я і дізнався все про минуле Віті.
Вітя одружився відразу після армії. Машу він знав все життя, в тому містечку всі знали один одного. У них народилася дочка. А потім Вітя занудьгував в двокімнатній квартирі, де сушилася на мотузках дитяча білизна, почалися загули і лихі дівчата, звичайна справа. Вітя – хлопець гарний, плечистий, з чарівною посмішкою. Маша спершу думала: переказиться. Але незабаром вже все містечко обговорювало, як Вітя цілувався в кафе з Танею, як гуляв у парку з Діною … Маші це швидко набридло, вона була дівчиною рішучою. Зажадала розлучитися. Вітя, як усі чоловіки, запевняв: «Маш, ну буває, ну вибач, ну все тепер!». Звичайно, йому не хотілося розлучення, йому так було дуже зручно. До того ж вони повинні були отримати нову квартиру, а ще батьки Маші дали йому грошей на стару «тойоту», яку майстер Вітя перетворив в гоночну машину.
Але Маша виявилася уперта. Коли їй показали фотки, як Вітя катає на своїй машині блондинку, вона сказала: «Все!». Вітя скандалив, говорив, що Маша і дочка без нього здохнуть, адже він заробляє в родині, а Маша навіть без освіти, її візьмуть лише в продавчині.
Як це зазвичай трапляється, в ході розлучення обидва зненавиділи один одного. Почалась війна. Маша відсудила «тойоту», Вітя відсудив половину майбутньої квартири. Точніше, гроші за неї. Маші з донькою довелося жити в маленькій квартирі її батьків. Її тато незабаром помер від інфаркту, мама пила склянками корвалол. А на отримані гроші Вітя купив нову машину. Він перестав бачитися з дочкою, бо вона здавалася йому «такою ж, як матуся». І не платив аліменти: офіційно ніде не працював, хоча влаштувався возити місцевого авторитета, за хороші гроші.
У місті мерзотник Вітя став вигнанцем. Тільки один друг і залишався, той, що приїхав на весілля. Маша з’явилася до авторитету, розповіла про чоловіка, який не дає зовсім грошей. Авторитет розсердився, це було не по-пацанськи, він прогнав Вітю.
І одного разу Вітя зник. На світанку сів у свій «БМВ», поїхав. Навіть найкращому другові не сказав, куди. В цей же день померла мама Маші. Виявилося, Вітя поїхав у Київ. Де і почав інше життя. Він просто видалив все своє минуле, одним натисканням педалі газу.
Після весілля я з ним не спілкувався. Ця історія мені не сподобалася, м’яко кажучи. Я міг би спробувати пояснити Віті, що він негідник, але він би чарівно посміхнувся, як завжди: «Не будь нудним. Я живий, у мене все добре, це головне».
Але від спільних знайомих я знав, що у Віті і нової дружини народився син, що Вітя відкрив власний автосервіс, що він купив «порш», що будує дачу. Хоча мені це було зовсім нецікаво.
Через рік Вітя з дружиною розбився на машині. Вони їхали пізно ввечері з дачі, Вітя гнав по трасі, як зазвичай. Врізався у зустрічну фуру при обгоні, вижити там було неможливо.
На щастя, їх син Іванко був удома, з нянею. Але тепер дворічного хлопчика чекав дитячий будинок: бабуся, нова теща Віті, відмовилася ним займатися, у неї занадто багато турбот плюс гіпертонія. Так Іванко опинився в дитбудинку.
А потім сталося неймовірне. Я б назвав це дивом, але це було набагато більше, ніж диво. Раптово, квітневого ранку, в дитячий будинок з’явилася Маша, колишня дружина Віті. З нею була семирічна донька. Маша обняла блідого Іванка і сказала: «Привіт, я твоя мама. А це твоя сестричка. Поїхали з нами?”
Іванко сказав тільки: «А де ви були?». Маша відповіла: «Шукали тебе».
І втрьох вони поїхали в маленьке містечко, у свою маленьку квартиру. До свого маленького щастя.
Маша дуже добра жінка і зробила правильне рішення, правда ж?
