Одного разу я познайомилася з чоловіком прямісінько в автобусі, коли поверталася додому з роботи.
Сергію було приблизно 40-45 років, симпатичний та приємний чоловік. З його розмови я зрозуміла, що він має своє власне авто, але воно зараз на ремонті. Цей факт мені дійсно порадував, значить, заробляє досить добре. Але ось на питання, які стосуються шлюбу, взагалі волів не відповідати.
Я подумки вирішила для себе, що ще точно буду мати час, щоб все випитати у свого нового кавалера. Вже після першого побачення, яке відбулося на нейтральній території, я вирішила запросити його до себе додому на вечерю.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Але, на моє перше запрошення я отримала відмову.
Зате наступного тижня він сам зателефонував і прийшов до мене з великим букетом квітів, тортом і шампанським.
Але як тільки він пройшов на кухню, то одразу промовив фразу: “досить скромно, але зі смаком”.
От мені цікаво, а що він мені скаже на мою ванну? Не маю уявлення, що він хотів побачити у мене в квартирі. Я живу одна, зарплата у мене не висока.
Зараз я не можу зробити дорогий ремонт, тим більше мені дуже затишно та комфортно. Вся необхідна техніка у мене є.
Велика частина грошей йде на підтримання своєї краси. Я самотня жінка, тому дуже хочу виглядати гарно.
Коли він зайшов у ванну кімнату, щоб помити руки, я зовсім опустила руки, чекала на нове невдоволення.
Настрій одразу пропав у обох. Я відчувала, що йому взагалі не сподобалася моя квартира.
Коли ж Сергій поспішив додому, він мене поцілував та запропонував зустрітися на наступному тижні. Після цього я прекрасно усвідомила, що він одружений. Йому не сподобався мій інтер’єр, але місцерозташування квартири підходило. Скоріш за все, він просто жив неподалік від мене.
А що? Я для нього “зручна жінка”. Самотня, без претензій, живу недалеко від нього. Ні для кого не секрет, що чоловіки бувають ледачими.
Коли ж він мені зателефонував наступного разу, то я йому повідомила, що у мене поламався кран і потрібно його замінити. Сергій обіцяв виправити ситуацію. Але прийшов до мене без нового крана, на жаль.
Сергій мені почав розповідати, що якшо не вистачає зарплати, то можна купувати речі в кредит. Я не відразу зрозуміла, навіщо він мені це все розповідає. Можливо, хоче щоб і я так почала робити?
Я намагалася підтримувати розмову з ним, але наше спілкування не склалося. Класно чоловік захотів влаштуватися, вибрав для себе спокійний та тихий варіант.
Це була наша остання зустріч.
Тепер мене почали мучити сумніви. На що витрачати свою зарплату – на зовнішній вигляд, ремонт в квартирі чи на подорожі?
А що б ви порадили жінці в даній ситуації?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
