Андрієві 38. Має власний бізнес у Києві, яким займається вже понад десять років. Чоловік він хороший, рідню любить, до людей ставиться добре, колег поважає. Серце у нього велике, втім крижане, коли мова заходить про кохання. Довго залишався непохитним перед жіночими чарами, допоки у Карпатах не стрів Ганнусю. Їй 19. Нічого особливо не робила, зіллям не поїла, у ноги не падала… Тільки великими чорними очицями на Андрія глянула. Та й того було досить. Забрав її парубок із собою до Києва. Вся рідня її тоді відмовляла, мати з бабусею навіть плакали. Але що поробиш…
Два роки жили молодята щасливо. У злагоді та мирі, як-то кажуть. А далі натура кожного взяла своє. Серце чоловіка знову остигло, став віддалятися, ховався дедалі більше у справи й роботу. А Ганна, народивши Андрієві сина, лишилася сама з потребою любові. Хотілося не лише віддавати, а й отримувати. Ганна завжди була із вогником у серці, якого, певне, так бракло її обранцеві. Тож коли збагнула, що отримує від чоловіка не те, чого потребує, пішла шукати це в інших. А що… Цікавих чоловіків – цілий Київ. Та й її вони увагою не обділяли.
Згодом Андрій знову став батьком. Ще чотирьох дітей. Від кого вони чоловіка геть не хвилює – виховує, як рідних. Чого? Бо й досі до нестями кохає свою Ганнусю, навіть якщо й не може їй цього сказати прямо. Та й, певне, слова тут були б зайвими, бо ж за них говорять вчинки, а в Андрія таких чимало. Усі друзі постійно нашіптують, щоб той відвіз дружину назад у Карпати з усім її «врожаєм». Але той їх не слухає. Живе по-своєму. По совісті…
Чим на Вашу думку керується Андрій у цій ситуації?
Чи доводилося Вам зустрічати подібні випадки на власному досвіді?
