Свою першу шлюбну ніч я провела на порозі кімнати, за дверима якої був мій новоспечений чоловік в інвалідному візку

Я стояла перед дзеркалом у передпокої та знімала весільну фату. У мене тремтіли руки. Ні, не від щастя, адже в той вечір я стала дружиною. Я боялася глянути на свого чоловіка, не те, що слово йому сказати.

– Чого мені ще очікувати від тебе, га? Якщо ти така смілива, щоб дурити мене та мою родину, то на що ти ще здатна? Як тебе насправді звати? Марія чи Катерина? – злісно докоряв мені чоловік.

З Єгором мої батьки були знайомі декілька місяців тому. Насправді, його дружиною мала стати моя молодша сестра. Ми тоді жили не багато, криза, мама була без роботи. А тут він – красивий, багатий, сімейний бізнес. Він був нашою рятівною ниткою.

Одного разу Єгор попав у аварію. Вижив, але був прикутий до інвалідного візка. Лікарі не давали жодних шансів на одужання. Тоді батьки вирішили вберегти сестру від такого чоловіка. А мене не було шкода. 

Я на той час була розлучена, 23 роки. І от сьогодні я вже наречена. Стою у чужій весільній сукні. Чужий будинок. Чуже місто. Чужі люди. 

Після святкування він назвав моє справжнє ім’я. Мене немов блискавка вдарила. Виявляється, що він про все знав. З рук впала шпилька та покотилася до візка. 

-Якщо ти про все знав, тоді чому дав згоду на шлюб?

Натомість чоловік почав на мене кричати, мовляв, я зіпсувала його життя. Погрожував знищити мене та мою родину, бо він впливовий бізнесмен, а ми просто ніхто. Потім вигнав мене на двір. Першу шлюбну ніч я провела на сходах у білій сукні. Відчувала себе безсилою та самотньою. Гірко плакала цілу ніч.

Зранку чоловік поїхав на роботу зі своїм помічником. Я тихо зайшла у кімнату, переодягнулася. Прийняла теплий душ. Зайшла у кімнату в полотенці, присіла на диван і заснула. Відчувала, як сили мене покидають.

Не знаю, скільки часу я спала. Прокинулася від криків та шуму на першому поверсі, а потім Єгор зірвав з мене ковдру.

– Такій брудній жінці, як ти, не місце у моєму будинку. Негайно збирай свої речі та вимітайся! Інакше я викличу поліцію, будеш гнити разом і своєю сімейкою у тюрмі. 

Я не витримала. Встала на коліна почала благати, щоб той дозволив залишитися. Плакала, молила про жалість. Обіцяла, що буду в нього працювати, бо нема куди йти – батьки не приймуть мене назад. Поклялася, що не буду попадатися йому на очі. Буду не дружиною, а робітницею. 

Він дозволив мені залишитися, але на 3 місяці. За цей час я маю знайти хорошу роботу та з’їхати від нього, а потім ми розлучимося. Та не дозволив спати на одному ліжку. У його спальні була невеличка софа – моє нове місце. Але для сусідів ми вдавали зразкову парочку, яка кохає один одного до нестями. 

Так минуло два тижні. Через стрес я схудла, майже нічого не їла, хоча Єгор давав гроші на продукти. Прокидалася швидше за нього. Засинала, коли чула, як Єгор вже сам заснув та бачив сьомий сон. Намагалася не потрапляти йому на очі, я ж обіцяла.

Одного дня він повернувся швидше, ніж зазвичай. А я тоді приймала ванну. Тільки встала на кахель – посковзнулася та впала. Отямилася у лікарні. Біля мене сиділа незнайома жіночка.

– Вітаю. Нарешті ви отямилися. Чоловік мене найняв, щоб я вас доглядала. Ось ваша вечеря – рисова каша, потрібно сил набиратися. – та простягла мені в руки тацю з їжею. 

Через силу я зробила декілька ковтків. Але не могла. Не було сили навіть тримати ложку. Очі злипалися. Я заснула. 

Міла – так звали літню жіночку, покликала лікаря. Злякалася, що мені стало погано. Спеціаліст мене оглянув і сказав, що все гаразд. А через декілька днів мене виписали. 

До лікарні приїхав Єгор зі своїм помічником. Лікар почав відчитувати чоловіка, немов малого хлопчака, мовляв, ваша дружина у критичному стані та треба більше за мною слідкувати, ніж за роботою. Бачила, як той почервонів. Всю дорогу назад мовчав, не дивився на мене.

Коли я повернулася додому, то побачила, що чоловік забрав софу з нашої кімнати. Ще не минуло і місяця, куди мені йти? Грошей було мало, добре, що Єгор оплатив лікування.  Тої ночі я спала біля чоловіка. Боялася зайвий раз поворухнутися чи подихати. 

Зранку Міла принесла мені сніданок у ліжко. Сказала, що поки що чоловік заборонив мені йти на роботу та займатися хатньою роботою. Ввечері Єгор вперше до мене заговорив – поцікавився, як моє самопочуття і чи треба щось купити поїсти.

День за днем, холодна стіна помалу зникала між нами. Виявилося, що у нас багато спільних інтересів та хобі.

Через 6 місяців чоловік вперше мене обійняв та поцілував.

Через 2 роки він нарешті зумів зробити перші кроки з візка. Я тримала його за руку.

Зараз я вагітна. У нас має народитися син. 

На вашу думку, кожен заслуговує на другий шанс? Чи винна дівчина у такій ситуації? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector