Ми з чоловіком давно мріяли про власне житло. Так набридло микатись по зйомних кутах.
Ще рік тому ми придбали квартиру у забудовника. Зараз її тільки здали. Я була найщасливіша у світі. Але чоловік якось не дуже поспішав туди переїжджати. Чому?
Якби ж я це одразу знала!
Якось ми з донечкою проходили повз ЖК, де і знаходилася наша квартира. Вирішили зайти подивитися, що там і як.
Я зі здивуванням помітила, що двері не відкриваються моїми ключами. Неочікувано у замку почулося шурхотіння. Двері мені відкрила молодша сестра чоловіка.Ця особа незадоволено підняла брову і саркастично спитала:
– Чого приперлася? Я тут буду жити, мені брат дозволив. А потім ця квартира стане моя.
– Це з якого такого дива?
– Мама попросить брата. Ти знаєш, що він не зможе їй відмовити.
Нахаба зачинила переді мною двері. У мене всередині все закипіло.
Я одразу подзвонила до чоловіка, розказала, що усе знаю і терпіти це все не буду.
Ввечері у нас відбулася серйозна розмова.
– Ти уявляєш, що мені сказала ця нахаба?
– Люба, я впевнений, що вона так не думає. Це ж наша кватира.. Скоро переїдемо, тільки сестричка собі житло знайде і все.
– Ні, коханий, ми переїжджаємо завтра зранку. Це наше житло. Ця мала лицемірка бреше тобі, вона хоче собі захапати цю квартиру. Цього не буде!
– Я не вірю, що сестра така підла. Розберемося.
– Милий я так втомилася. Ми рік у всьому собі відмовляли, економили, збирали копійку до копійки. А тут таке.
– Розумію, кохана. Добре, давай переїдемо завтра. Я хочу аби ти була найщасливіша у світі. Та і донці буде там набагато зручніше.
Я розуміла, що ця розмова це перемога у битві, але не у війні.
Коли всі пристрасті вляглися, ми почали готуватися до сну. Я колихала донечку, потім ми з чоловіком вирішили подивитися фільм. Не встигла я вийти з кімнати, як почувся дзвінок у двері. Була пізня ніч, гостей ми не чекали.
Це була свекруха. Вона почала кричати:
– Ах ти мерзотниця! Ти не маєш ніяких прав на цю квартиру! Донці моїй погрожувати не смій!
– Шановна, вже пізня година. Заспокойтеся.
Тут у передпокій вибігла мала:
– Бабусю, не кричи! Я спати не можу.
– Бабуся? Я тобі не бабуся. Мати твоя – шльондра нагуляла десь дитину і навіть не соромиться цього.
Це вже переходило усілякі межі. Я попросила донечку повернутися до кімнати:
Свекруха аж відсахнулася, коли побачила мій погляд:
– Слухай мене сюди, ще раз ти до моєї дитини криве слово скажеш, я сама особисто з цих сходів тебе спущу. Нагадую, що перший внесок за квартиру внесла я. Заради цього довелося продати батьківську квартиру. Увесь цей час я та мій чоловік гнули спину за це житло. Ми завтра переїжджаємо, щоб тебе та твоєї донечки там не було. А тепер геть звідси!
Закрила двері і зрозуміла, або я буду поряд з цим чоловіком без мами та сестри, або заберу квартиру і будемо ми з донькою самі. Усе краще ніж цей дурдом.
А ви стикалися з нахабством родичів? Як з ним боролися?
