Я знаю цю історію не з чуток і не з третіх рук – дочка, про яку розповідається тут, стала моєю хрещеницею.
Та, хто стала їй матір’ю – моя хороша подруга. Аліна з юності була кар’єристкою, прагнула до вершин ще в університеті і щиро вважала, що сім’я їй не потрібна. До того ж світ бачився їй жорстоким місцем, де люди постійно воюють за місце під сонцем, і їй не хотілося в такий світ приводити дитину.
Все йшла за планом, поки Аліні не виповнилося тридцять п’ять років. Так, її кар’єра була на високому рівні, грошей вистачало і на життя, і на розваги, як раптом у неї виявили тяжке і неприємне захворювання. Прогнози були не дуже радісними, шансів на одужання і нормальне життя було не так багато. Аліні вдалося видертися, вилікуватися, повернутися до роботи, але, мабуть, погляди на життя вона встигла переглянути, будучи на волосок від смерті, і вона вирішила взяти дитину з дитячого будинку.
Аліна вирішила, що хоче взяти сина. Малюка, зовсім немовля, щоб він з дитинства звикав до неї, і щоб простіше було виховувати таку дитину. Тим більше, квартирні умови були шикарними, на няню, хороший дитячий садок, пристойну школу – на все вистачило б грошей з її розрахунками.
Зрозуміло, справа була ризикованою. Навіть я намагалася відрадити подругу – не відомо, яка спадковість у дитини! Це ж як кіт в мішку! Але Аліна – така людина … Загалом, якщо вирішить щось, то піде і зробить. Так вона і успіхів своїх домоглася, і ось тепер нова мета – дитина.
Вона почала їздити по дитячих будинках, шукаючи ту дитину, яка сподобається їй, западе в душу. Скрізь залишала свої контакти – адже їй потрібен був саме хлопчик, і чим молодший, тим краще.
І ось з одного притулку Аліні, нарешті, передзвонили. Туди надійшов здоровий дев’ятимісячний малюк. Аліна, вся в хвилюванні і передчутті, зібралася та поїхала. По двору установи, де гралися діти, вона промчала ураганом, але вже на ганку її зупинив пронизливий дитячий крик.
– Мамо! Мамочка моя!
Аліна зупинилася від несподіванки – і одразу опинилася в обіймах маленької дівчинки. Дівчинка … років трьох на вигляд. Обіймала, тулилася до неї і повторювала «Мама, мамочка, матуся моя!».
Який вже тут хлопчик … Якщо сама доля, здавалося, зіштовхнула Аліну з непоказним малятком, яка щиро вважала її мамою?
Дівчинка була аж ніяк не милою дитиною з рекламного фото – рідке волосся, криві зуби, хворобливий вигляд. Їй було чотири роки, але виглядала вона на три в кращому випадку. І персонал дитбудинку намагався відрадити Аліну від цієї дівчинки – мовляв, здоров’я не дуже, відставання в розвитку, та ще й надійшла зовсім недавно, процес позбавлення прав її батьків-п’яничок все ще йшов … Але Аліна була непохитна. Вона прикипіла душею до дівчинки і нікому вже її віддавати не хотіла.
Аліна пройшла разом з малятком всі суди, домоглася офіційного удочеріння. І відразу ж зайнялася здоров’ям дівчинки – лікарі, реабілітаційні процедури, санаторії. Їздили на море, щоб дитина побула в цілющому кліматі. Дівчинка відразу ж стала ходити на танці і малювання.
Зрозуміло, не все складалося гладко, але Аліна не опускала рук. І любила, любила свою дівчинку.
Так що ж з ними зараз? Аліна вже десять років називає себе щасливою мамою. І всі, хто знають їх, кажуть, що мамі неймовірно пощастило з такою дочкою. Адже вона і дуже симпатична, і розумна, і вчиться на одні п’ятірки, і малює добре. До того ж дуже ввічлива і привітна. І любить матір, слухається її в усьому так, що багатьом дітям її ставлять в приклад.
Такий ось подарунок долі. Іноді все йде зовсім не за планом, але часом це навіть на краще.
Ви б змінили своє обдумане рішення, якби доля втрутилася?
