Моєму синові скоро 18, чекаємо радісної події з нетерпінням. Ми з ним живемо вдвох, ділимо однокімнатну квартиру – мамин спадок. Коли я була маленькою, ми теж жили тут: мама, я і старша сестричка, різниця у віці у нас була п’ять років. Тато чомусь не прижився, вони з мамою розлучилися, як тільки я з’явилася. Я його не пам’ятаю, та й потім чоловіки в житті мами якось не з’являлися.
Сестра вийшла заміж в 23, перебралася у квартиру чоловіка. Я стала дружиною через 4 роки, мені було 22.
Зрозуміло, і я теж не збиралася створювати сім’ю у мами на голові, ми знайшли спосіб орендувати житло. Мама хоча б у віці могла пожити одна, може, і особисте життя б ще склалося.
На жаль, особисте життя не склалося у мене: чоловік виявився з ігровою залежністю. Не знаю, навіщо він приховував це, адже правда все одно розкривається. Спочатку він скаржився, що знизили зарплату, потім почав розповідати про затримки і несплати. Мовляв, інакше взагалі звільнять, якщо обурюватися, що тоді? Згодом я зрозуміла ситуацію, чекала, коли він зміниться.
А він тим часом приносив додому величезні преміальні – ясно, виграв значить. За ці суми ми повертали борги, часом щось купували додому. Якось навіть примудрилися з’їздити відпочити.
Загалом, якось вдавалося балансувати, я ж теж працювала. Терпіла, адже хороша дружина в горі і в радості .. Скільки доль згубила оця фраза? Скільки негідників тримають нею дружин на короткому повідку?
Ситуація радикально змінилася, коли ми стали батьками. Грошей не було, чоловік пропадав, і рятувала нас тільки мама. А до першого маленького ювілею сина, його п’яти років, чоловік і зовсім зробив неможливе: програв квартиру.
Тут в мені щось зламалося. Нас викидали на вулицю, і я пішла додому до мами пішки, з дитиною на руках. Подала на розлучення, і чоловіка більше не слухала.
У сестри шлюб виявився вдалим, але чоловіка вона вважала за краще тримати якомога далі від мене. Чоловіком він був солідним, на 15 років старший. У їхній трикімнатній квартирі росли двоє діток. Мама постійно ставила мені їх в приклад.
Чоловік сестри помер, коли моєму синові було 13. Але він відклав їй таку фінансову подушку, що вона без найменших труднощів вивчила обох дітей на престижних факультетах.
Мами не стало рік тому. Вона була слабкою, і я кілька років доглядала за нею, сестра мені не допомагала. Я займалася сином, мамою, працювала за всіх і мріяла, щоб у сина з’явилося окреме житло.
Як тільки мами не стало, сестра раптово з’явилася на порозі з речами. Виявилося, вона продала квартиру чоловіка, щоб у кожного з дітей з’явилося окреме житло. Тепер у них однокімнатні квартири, і нікого обмежувати вона не захотіла.
Ми з сином не бралися до уваги. Я намагалася з нею поговорити, але умова у неї проста: половина вартості маминої квартири. Звідки у мене половина вартості?
Сестра пропонує продати цю квартиру, купити по кімнаті в комуналці. Але тут вже я не згодна. Так і живемо в одній кімнаті і не спілкуємося при цьому.
Син спить і бачить, як вступить в інститут і з’їде хоча б в гуртожиток.
А я все думаю, може і правда розміняти цю квартиру? Кімната в комуналці, будиночок в передмісті – все краще, ніж потім діти будуть через це житло сваритися. Такі спритні, вони мого сина без копійки залишать, і ще винен буде. Не знаю, що робити, але і зараз – не життя.
Що б ви порадили жінці в цій ситуації?
