– Алло, це бюро знахідок? – запитав дитячий голосок.
– Так малюк. Ти щось загубив?
– Я маму загубив. Вона, випадково, не у вас?
– А скажи, будь ласка, яка вона твоя мама?
– Вона дуже красива і добра! І ще вона любить кішок.
– У нас для тебе хороші новини! Якраз вчора ми знайшли одну маму, ймовірно, це твоя. А звідки ти дзвониш?
– З дитячого будинку №3.
– Добре, ми скоро відправимо твою маму до тебе в дитбудинок. Чекай.
І ось вона увійшла в кімнату, найкрасивіша і добра, а на руках у неї муркотіла справжня жива кішка.
– Мама! – радісно закричав малюк і кинувся до неї. Він обійняв її з такою силою, що у неї перехопило дух. – Мамочко моя!!!
… Артем прокинувся від власного крику. Такі сни снилися йому майже щоночі. Він засунув руку під подушку і витягнув фотографію дівчини. Цей знімок він знайшов рік тому під час прогулянки на вулиці. Тепер він дбайливо зберігав його у себе під подушкою. Він був упевнений, що це його мама. У темряві Артем довго вдивлявся в її ніжне обличчя і непомітно для себе засинав.
Вранці завідувачка дитячого будинку, Ангеліна Іванівна, за традицією обходила кімнати з вихованцями, щоб побажати всім доброго ранку і приголубити кожного малюка. На підлозі біля ліжечка Артема вона помітила фотографію, яка вночі випала у нього з рук. Ангеліна Іванівна підняла фотографію і запитала хлопчика:
– Артеме, а звідки у тебе це фото?
– Я знайшов його на вулиці.
– А хто це?
– Це моя мама, – посміхнувся малюк і додав, – вона найкрасивіша і добра, а ще вона любить кішок.
Завідувачка задумалася. Річ у тому, що вона одразу впізнала дівчину на знімку. Перший раз вона прийшла в дитячий будинок минулого року з друзями-волонтерами. Напевно, тоді вона і загубила тут фотографію. Відтоді ця дівчина доклала багато зусиль, щоб домогтися дозволу на усиновлення дитини. Але, на думку бюрократів, у неї був недолік: вона була незаміжня.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Що ж, – промовила Ангеліна Іванівна, – якщо вона твоя мама, це міняє справу …
Увійшовши до себе в кабінет, завідувачка сіла за стіл і почала чекати. Десь через пів години пролунав боязкий стукіт у двері:
– До вас можна, Ангеліна Іванівна? – До кабінету заглянула та сама дівчина з фото.
– Так, звичайно, заходите, Аліночка.
Дівчина увійшла в кабінет і поклала перед завідувачкою пухку папку з документами.
– Ось, – сказала вона, – Я нарешті все зібрала.
– Добре, Аліночка. Мені потрібно задати вам ще кілька питань. Так має бути, розумієте … Ви усвідомлюєте, яка відповідальність тепер лежить на вас? Адже, дитина – це на все життя.
– Я все розумію, – видихнула Аліна. – Розумієте, я просто не можу спокійно жити, знаючи, що дуже потрібна комусь, але ми не разом.
– Добре, – погодилася завідувачка. – А коли ти хочеш подивитися діток?
– Я не буду дивитися, Ангеліна Іванівна. Я візьму першу дитину, яку ви приведете, – сказала Аліна, впевнено подивившись завідувачці в очі.
Ангеліна Іванівна була дуже здивована.
– Я хочу, щоб все відбулося як у справжніх батьків, – почала схвильовано пояснювати Аліна, – адже мами не вибирають собі дитину … Вони не знають, якою вона народиться … красивою або непривабливою, здоровою або хворою … І я теж хочу бути справжньою мамою.
– Знаєте, Аліна, я вперше бачу такого усиновителя, – посміхнулася Ангеліна Іванівна. Але я вже знаю, чиєю мамою ви станете. Його звуть Артем, йому 5 років, рідна мати відмовилася від нього в пологовому будинку. Я можу привести його зараз, якщо ви готові.
– Так, я готова, покажіть мені мого сина.
Завідувачка пішла і незабаром повернулася, ведучи за руку маленького хлопчика.
– Артемко, – почала Ангеліна Іванівна, – познайомся, це …
– Мама! – вигукнув Артем і кинувся до Аліни і вчепився в неї так, що у неї перехопило дух. – Мамочко моя!
Аліна гладила його по скуйовдженому волоссю і шепотіла:
– Синку мій, синочку … я тепер з тобою …
Вона підняла очі на завідувачку і запитала:
– А коли можна забрати сина?
– У нас зазвичай батьки і діти поступово звикають один до одного. Спілкуються спочатку тут, а потім беруть на вихідні, і якщо все в порядку забирають назовсім.
– Я відразу заберу Артема, – твердо сказала Аліна.
– Добре, – махнула рукою завідувачка, – завтра ж все одно вихідні. А в понеділок прийдете, і ми оформимо всі документи.
Артем світився від щастя. Він тримав маму за руку і боявся відпустити її навіть на секунду. Навколо заметушилися нянечки, що збирають речі, підійшли попрощатися вихователі, на очах яких з’явилися сльози.
– Ну Артеме, будь здоровий! Приходь до нас в гості, – попрощалася з ним Ангеліна Іванівна.
– До побачення, прийду! – відповів Артем. І через хвилину вони з мамою опинилися на вулиці, залитій сонячним світлом. Коли вони відійшли від дитбудинку, малюк нарешті наважився поставити мамі важливе питання:
– Мама … а ти кішок любиш?
– Обожнюю! У нас з тобою вдома їх цілих дві, – засміялася Аліна, стискаючи в руці крихітну долоньку.
Артем щасливо посміхнувся і, підстрибуючи на ходу, поспішив за мамою.
Ангеліна Іванівна дивилася у вікно вслід Аліні з Артемком. А коли вони зникли, за найближчим рогом, сіла за робочий стіл, підняла трубку телефону і набрала номер:
– Алло, це Небесна Канцелярія? Прийміть, будь ласка, заявку. Ім’я клієнтки: Аліна Смирнова. Категорія заслуги: найвища – подарувала щастя дитині … Надсилайте все, що належить в таких випадках: величезне щастя, взаємну любов, удачу в усьому … Ну і, зрозуміло, ідеального чоловіка, вона ще незаміжня … Так, я розумію, що дефіцит, але ви ж розумієте, мова йде про винятковий випадок. І ще про нескінченний грошовий потік не забудьте, адже малюк повинен добре харчуватися … Уже все відправлено? Спасибі!
Крізь зелене листя дерев у дворі дитячого будинку лилося сонячне світло, на майданчиках лунав дитячій гамір. Завідувачка поклала трубку і підійшла до відчиненого вікна. Вона любила при можливості стояти і дивитися на своїх малюків, розправивши за спиною величезні білосніжні крила …
P. S. Можливо, ви не вірите в ангелів, але ангели вірять в вас!
Залишився я без смартфону і тиждень ходив зі старою Nokia 3310. І ось що сталося з моїм життям через 5 днів
Домашня натуральна халва з трьох інгредієнтів і без борошна. Збережіть рецепт, щоб не загубити!
Кожна жінка повинна знати ці 12 хитрощів із бальзамом “Зірочка”!
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Найбільш бажана жінка в Зодіаку!
Мамин рецепт: вчора ввечері зробила маску, сьогодні виглядаю блискуче! Вистачило 2 інгредієнтів для щастя …
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
10 років працювала в Іспанії. Приїхала додому й дізналася, що син з невісткою таке про мене говорили! Люди добрі, хіба я то заслужила?
7 способів перестати себе накручувати
Історія про те, як собака врятував свого господаря-рибалку, коли той провалився під лід
Навіщо білити дерева восени, та як правильно і коли це робити
На сусідній ділянці Ольга Петрівна ходить навколо яблуні, збирає стиглі плоди в кошик. На ґанку лежать п’ять красенів-котів
Восени закопала цілий помідор на грядці. Показую, що у мене виросло до середини літа.
Де поставити грошове дерево, щоб гроші лилися рікою?
