Моя бабуся, яка давно пішла в кращий світ, жила в селі. У селі без живності не можна: у неї були качки, кури, свині, три корови, кози і кролики. Ну і собака, щоб все це господарство охороняти. І кіт. А як без кота, коли миші та щурі живуть по сусідству? Кіт був великий і мав славу відмінного щуролова.
І ось почав хтось по селі курей тягати. Щоранку у когось бракувало однієї-двох квочок. І народ почав думати на кота. До бабусі потягнулися делегації.
– Марія, твій кіт у нас курей краде. Не діло це, – говорили односельці.
Всі доводи, що це не кіт, натикалися на глуху стіну нерозуміння.
Згнітивши серце, бабуся попросила діда відвезти кота до родичів в районний центр. А то хто-небудь з села міг бути швидкий на руку і вчинити розправу над котом.
Кота відвезли, а кури продовжували пропадати. Перший односельчанин отримав від бабусі:
– Так я через вас, іродів, гріх на душу взяла …
Чутка про те, що кота немає, рознісся по всьому селу і ходити зі скаргами перестали. А квочки продовжували пропадати. Через кілька днів по селу поповзла чутка, що це тхір душить курей і його бачили в кількох місцях.
А ще через кілька днів у хвіртку увійшов кіт … Подушечки на лапках були стерті, лапки в крові, брудний, морда пошарпана … Кіт підійшов до бабусі, подивився на неї і жалібно нявкнув, немов просячи, щоб його залишили. Може мені здалося, але я бачила на його морді і очах сльози …
Бабуся дбайливо взяла кота на руки. Це єдиний раз, коли я бачив бабусю, зі сльозами на очах.
Кота вилікували, а сусіди більше не заїкалися про курей. Через якийсь час кіт, весь в ранах, приніс в зубах мертвого тхора.
Ваші домашні улюбленці робили вам коли-небудь капості?
