– Синку, будь ласка, хутчіше збирайся. Ми можемо запізнитися! – поспіхом одягала жінка на хлопчика шапку, поки той вовтузився на кріслі.
Хлопчик уважно подивився на неї, а потім прошепотів пересохлими губами:
– Мамо … Коли заберете? Увечері?
– Ну я ж тобі казала, – нарешті одягла шапку жінка. – Сьогодні не вийде. Ми їдемо з міста.
– Завтра? – подивився на неї хлопчик сумними очима. – Завтра вийде?
– Ми ще не знаємо. Як всі справи зробимо, так відразу і повернемося. Ти поки тут побудь, з хлоп’ятами поживи, дні три-чотири.
З цими словами жінка зовсім обм’якла і сіла на низеньку лавочку поруч з малям. Погляд її став порожнім, а руки безвольно впали на коліна. Вона притиснула дитину до себе і дбайливо погладила по скуйовдженому волоссю. У цей момент по її щоці скотилася перша скупа сльоза.
– Мам, ну ти чого? Не плач. Всього ж три дні! – взявся заспокоювати жінку хлопчик.
– Ірино, ну ти де? Поспішай, запізнюємося вже. Поїзд чекати не буде! – сказав з порога задиханий чоловік.
– Все, все, йду, – жінка неохоче піднялася з лавки та повела хлопчика в загальну кімнату.
Перед самими дверима він зупинився. Повернувся до неї й подивився прямо в очі:
– А подарунок? Подарунок привезете?
– Привеземо, привеземо. Обов’язково привеземо! – жінка нахилилася та обняла дитину, притиснувши його міцно до себе.
– Я люблю тебе, мам, – прошепотів він, ледь ворушачи губами.
По її щоках покотилися тонкі цівки сліз.
– Ну чого ти знову плачеш? Три дні всього лише! – посміхнувся малюк.
– Три дні, три дні … – витерла рукою сльози жінка і підштовхнула хлопчика вперед.
Андрій боязко зайшов до кімнати, де вже снідали дванадцять хлопців. Кожен з них відірвався від своєї тарілки та з цікавістю подивився на нового хлопчика. Він озирнувся по сторонах і сів на вільне місце.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Ну що, Андрійко, поживеш у нас? – посміхнулася нянечка і поставила на стіл тарілку з кашею і компот.
– Я ненадовго, всього на три дні. Потім заберуть назад, – хлопчик взяв ложку і почав наминати сніданок.
– Так, так, звичайно, всього на три дні. Їж, їж, – жінка провела рукою по його шовковистому волоссю і попрямувала в роздягальню до пари, яка привела дитину.
– Ось, візьміть, – простягнув спортивну сумку чоловік. – Ми тут накупили всяких речей, на два роки вперед вистачить. Нам тепер вони не потрібні.
– А нам куди? – обурилася нянечка. – У нас бачите шафки які маленькі. Найнеобхідніше візьму, а решта собі залиште.
– Навіщо нам тепер? – здивувався чоловік.
– Не знаю. Раніше треба було думати, перш ніж … купувати, – фиркнула вона і почала перекладати речі в шафу.
– Даремно ви так, – втрутилася Іра. – Думаєте, нам легко? Всі ці моторошні напади, лікарні, ліки, уколи … Ночі без сну. Так у нас сім’я почала розвалюватися. Ми чесно старалися. Але не вийшло. Мабуть, не всім дано.
– Та чого вже тепер міркувати, наказ підписаний, вам з цим жити. Не мені вас судити. Їдьте вже. Поїзд чекати не буде.
Чоловік і жінка мовчки розвернулися і попрямували до виходу.
– А про три дні це ви даремно сказали, – слова няні застали їх біля дверей. – Чекати буде, хвилини рахувати. Важко це, – вона задумливо подивилася у вікно.
– Ми зателефонуємо потім, скажемо, що затримуємося. Нас так вчили, поступово. Потім ще що-небудь придумаємо, – спробував пояснити чоловік.
– Не треба. Не по-людськи це. Не телефонуйте. Нехай краще відразу все зрозуміє, ніж надіями буде себе мучити.
Не сказавши більше ні слова, і навіть не попрощавшись, вона тихо повернулася до дітей. Вхідні двері неприємно рипнули, немов пройшлися по серцю ножем. Все стихло.
Хлопчик відірвався від сніданку і подивився на няньку, як ніби все розумів.
– Поїхали?
– Поїхали, – важко зітхнула вона. – Поїв? Ну йди. Іди, милий. Пограй з хлопцями.
Час до обіду пролетів непомітно, після якого настала тиха година. Андрій акуратно склав одяг і повісив на спинку стільця, а потім ліг в ліжко. Але так і не зміг заснути.
Він просто лежав на спині й дивився в стелю, мріючи, щоб швидше пройшли ці три довгі та болісні дні, і він знову повернувся у свою світлу і затишну квартиру.
Тиха година закінчилася, продзвенів дзвіночок. Діти радісно посхоплювалися з ліжок. Шумно одягалися, кричали й дуріли. Хлопчик неохоче виліз з-під ковдри, повільно одягнувся і вийшов зі спальні слідом за іншими дітьми.
– Андрійку! – радісно вигукнула жінка. – Ну скільки можна спати? Ми тебе тут зачекалися!
– Думали, ніколи не прокинешся! – весело підхопив чоловік.
– А як же поїзд? Три дні? – він дивився здивованими очима і не розумів, що відбувається.
– Та ну цей поїзд. Не приїхав, – відмахнулися дорослі. – Може, зламався, а може ще щось …
– Даремно тільки на вокзал їхали. Більше нікуди без тебе не поїдемо.
– Нікуди, мамо?
– Нікуди.
– Чесно?
– Чесно, синку, чесно …
У роздягальні нянечка акуратно перекладала речі з шафи назад в сумку. Руки її нервово тремтіли …
Вихователька почала діставати всі речі хлопчика та акуратно складати до його портфелика. Правда, замок трішки заїло – у неї сильно тремтіли руки, а в середині швидко билося серце…
На вашу думку, батьки правильно вчинили, коли повернулися за Андрійком? Що б ви зробили на місці виховательки?
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Навіть старі бабусині сковорідки заблищать як нові: перевірений засіб
Моя донька 6 років зі мною не розмовляє, не цікавиться моїми справами взагалі
– Позичати родичам гроші – то собі гірше робити, – казав чоловік. Шкода, що я його тоді не послухала.
Питання було піднято ще раз – син і невістка приїхали до нас в гості в міську квартиру з нагоди чергового сімейного свята. Я знову категорично заявила, що їм на нашу дачу дорога закрита
“У снах завжди приходять підказки” — тлумачення снів за днями тижня
Свекруха мене, як невістку, відразу не сприйняла. Затялась, сказала, що навіть на наше весілля не прийде. Слова свого дотримала. В ту суботу, коли ми з чоловіком побрались, вона пішла копати картоплю
Най-най Знак Зодіаку: чим ви кращі за інших?
Простий розчин від якого ваші квіти будуть гарно цвісти
Програма очищення організму, яка виручить вас за один день
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Що змусило молодого хлопця забрати жити до себе літню сусідку?
– Доведеться трохи потерпіти! – зціпивши зуби сказала Катя, коли наважилась відвідати матір. ЇЇ вже 8 років не було у рідному місті
Весілля мого сина не забуде ніхто. На ньому розкрилося дві страшні таємниці
“Олю, ти така класна!” – із захопленням сказала подруга. “Так, я знаю”, – відповіла впевнено
Відмовилася дати зовиці грошей на лікування дитини, вже накипіло. Вони ще колишній борг не повернули. Думає, що ми ті купюри малюємо чи що?
На вішалці одне-однісіньке висіло її стьобане пальто. Старенька наділа його, взяла вузлик, причинила за собою двері, пішки спустилася на вулицю
Художник-самоучка перетворює металеве сміття в неймовірні скульптури
