Як тільки Оксана з’явилася на світ, мати одразу від неї відмовилася. Батька не стало, тому дівчинка опинилася в притулку. Провела там чимало років. Якось її знайшла бабуся по татовій лінії, але забирати до себе не збиралася. Онука була їй не рідною, тож і виховувати дівчинку, яку її невістка нагуляла, старенька не хотіла.
В Оксани вибору не було. Виховувала себе сама. Росла в притулку, а, як тільки отримала змогу, то одразу до технікуму втекла. На волю. Там зустріла Антона. Це було її перше кохання, тож вибух емоцій засліпив юну красуню. Вона справді вірила, що це було кохання на все життя. Тривала ейфорія доти, доки дівчина не виявила, що завагітніла. Хотіла потішити молодого батька. Але той, як тільки почув такі новини, одразу втік. Казав, що ще занадто юний для такого і взагалі у його плани подібне не входило.
Молодик кілька разів пропонував Оксані позбутися дитини. Навіть гроші готовий був дати на операцію. Але Оксана такого робити не хотіла. Вирішила, що народить і виростить сина сама. Держава виділила їй кімнатку у гуртожитку І це вже було дуже добре. Сама Оксана старалася підпрацьовувати, доки могла. А все, що отримувала, відкладала на пологи та на виховання майбутнього дитя.
З Данилом жінка познайомилася, коли її синові Роману було вже 2 роки. На знаки уваги з боку чоловіка Оксана спочатку зовсім не реагувала. Вона не вірила, що хтось захоче взяти собі дівчину з дитиною і зможе її щиро покохати. Але Данило влаштував її на хорошу роботу, Романові оплатив місце у садочку, постійно давав гроші і купував необхідні речі. Згодом зізнався, що любить Оксану і хоче жити з нею у будинку матері.
Жінка довго думала, але помітила, що й сина Данило прийняв і помагав просто так від щирого серця, тому погодилася. А кімнату в гуртожитку, щоб з неї була якась користь, вирішила здавати в оренду. Як-не-як гроші.
Після переїзду Оксана вже й не була рада такому розвитку подій. Матір Данила не злюбила дівчину разом із її дитиною. Не розуміла, що ця пройдисвітка робила поруч з її сином. Одразу стало зрозуміло, що в домі господиня вона. Навіть гроші в Данила матір забирала до себе. Бо керує майном той, хто найстарший. З часом і Оксанині гроші за оренду кімнати йшли до рук свекрухи. Дівчина й заперечити нічого не могла, бо знала, що прав не мала ніяких. Вони її прийняли, годують, поять, одягають. Подібної думки був і Данил, тому й сам ніколи не перечив мамі.
Свекруха постійно знаходила причину для сварки. З її вуст лилося море докорі та образ. Але найбільше їй не подобалося, що в неї досі немає рідних онуків. На Романа їй було байдуже. Чужа ж дитина. А вона свого внука хотіла. Втім, У Оксани з Данилом ніяк не виходило стати батьками.
Дійшло до того, що свекруха забороняла невістці брати їжу з її холодильника. Та й продукти для неї купувала окремо. Далеко не першої свіжості. Зате гроші за них вимагала, хоч Оксана й так віддала їй усе, що мала. Дівчина разом із сином повинна була їсти те, що їй давала власниця дому. Свекруха ж готувала страви для себе та Данила, як на свято. Усе смачне та свіженьке. Ось такі закони були в домі, куди прийняли Оксану.
А про додаткові витрати навіть не йшлося. У Раїси Володимирівни годі було допроситися нових іграшок чи якоїсь одежини. Ромчик ходив або у старих сусідських обносках, або у своєму одязі, з якого давно виріс. Через це з дитини навіть почали насміхатися в садку.
Оксані таке життя було нестерпним. Але, що їй робити, не знала. Пробувала поговорити з чоловіком. Але Данило і слухати її не хотів. Казав, що мама краще знає, що їм потрібно.
Так і жили.
– Мамо, а ти мені цукерок купиш? Вони такі смачні. – сказав якось Ромчик Оксані, коли та забирала його із садку. Виявилося, що у когось із малюків був день народження, тож батьки принесли частування, серед яких були і цукерки.
Мати тільки посміхнулася, не мовивши геть нічого. НЕ хотіла давати марних обіцянок. Пригадалося їй, як колись сусідка через ворітця гукнула їй:
– Ой, у вас так картоплею смачно пахне. Аж слинка тече. Смачну вечерю будете мати.
Але того вечора ні Оксана, ні її син тієї картоплі так і не спробували. Не дозволили свекруха. Вони із Данилом хутенько поїли і вже стояли задоволені, маючи за собою посуд.
Дівчина зітхнула. Вирішила щось і їм з сином приготувати.
Дістала каструльку. Витягла макарони.
– Ти що робиш? Ану постав на місце. Не бачиш, що то мої макарони. Твої внизу. Їх і їжте, а мої продукти не чіпайте. – гримнула свекруха, ввійшовши до кухні.
Оксана повагалася. Всі очікували, що вона, як завжди, смиренно покладе макарони на місце і потягнеться за іншим пакунком. Але щось пішло не так.
Дівчина повільно повернулася і мовила:
– З мене годі. Поверніть мені всі гроші за оренду. Це моя кімната і гроші за неї також мої.
– Оце наглість! Про майно своє загадала. А нічого, що ти у мене із сином на шиї сидиш стільки? Оце така подяка нам? Я тобі повертати нічого не збираюся!
Оксана сваритися і не стала. Вона просто відштовхнула жінку і побігла в її кімнату. Відчинила тумбу, витягла конверт з грошима і пішла збирати речі. Раїса бігала будинком, кричала на невістку, погрожувала, що Данилові все розповість. Але дівчині вже було байдуже. Вона просто взяла із собою сина, сунула гроші до кишені і сіла в таксі. Через пів години вони вже були біля її старенької кімнати у гуртожитку. Там орендар якраз звільняв місце. Тож жити їм тепер було де.
З того часу минуло вже кілька місяців. Дівчина із сином живе у невеличкій кімнатці. Але гріх жалітися – дах над головою є.
Дівчина погладила живіт, у якому вже сім місяців розвивалося немовля. Того злощасного дня, коли Оксана покинула дім свекрухи, вона дізналася про вагітність. Хотіла повідомити всім про це за вечерею. Але склалося так, як склалося.
Коли Данил дізнався, що стане батьком, то разом із матір’ю проходу Оксані не давав. Чатував її на кожному кроці. Йому потрібна була його донька.Хоча, напевне, цього більше прагнула Раїса.
Оксана стояла на своєму. Дитину нікому вона не віддасть. Як тільки народить, то подасть на розлучення, а тоді на аліменти.
Зараз дівчина живе у достатку. Під час вагітності знайшла собі нове хобі. Почала виготовляти мило і продавати його всіх охочим. Це приносило непоганий заробіток. Тепер у її Ромчика і одяг новий, і іграшки хороші, і навіть повний холодильник цукерок, про які він колись тільки мріяв.
Історію зі свекрухою Оксана згадує, як страшний сон. А про колишнього чоловіка навіть думати не хоче. Вірить, що їй ще трапиться хтось гідних, хто зможе полюбити та прийняти її разом з дітьми.
А образити власну сім’ю вона більше нікому не дозволить.
Які приклади взаємин між невісткою та свекрухою відомі Вам?
Що скажете про свою рідню? Чи вдалося знайти спільну мову одразу?
