Несподівано для всіх, доля вирішила подарувати їй неймовірний шанс, ще й такий, що всі знайомі не могли повірити своїм очам. Артем був схожий на модель – імпозантний, оглянутий чоловік, з великими зеленими очима та красиво вкладеним волоссям. Валентина раніше ніколи не зустрічала таких чоловіків.
В той день на нього дивилися всі відвідувачі кафе. А ві спокійно продовжував пити каву та читати газету.
Валентина теж читала, але книжку. Вона любила це місце і часто сюди приходила, коли мала вільний час.
Жінка ніколи не вважала себе гарною, вона так і не навчилася вдягатися зі смаком, як того вимагала міська мода.
«Село», – дражнила її колега Юля.
Косметикою вона теж не полюбляла користуватися.
Через деякий час Валентина встала і вирішила піти. Вийшла на вулицю. І, не озираючись, попрямувала по дорозі вниз.
– Я перепрошую, дівчино, ви забули свою книгу! – пролунав голос.
Чоловік підбіг і вручив книгу. Валентина ніяково пробурмотіла “спасибі” і хотіла піти.
– Я вас чимось налякав? Мене звати Артем. Можна вас провести?
Далі вони пішли вдвох. Пізніше Валентина дізнається, що він припаркував свій автомобіль біля кафе і швидко кинувся за нею пішки.
Друг Артема Матвій, посміхнувшись, скаже з цього приводу:
– Артем дуже не любить цих сучасних жінок, нічого натурального немає. А тут «зроблено в селі». Красива, скромна та розумна. Але Артем нагуляється і кине Валентину, він не шукає тривалих відносин.
Матвій помилився. Артем щиро покохав Валентину. До речі, вона сподобалася також і його батькам.
Валя перебувала на сьомому небі від щастя. І здавалося, що все буде у неї добре, але була ще Оля. Валентини дочка. Про існування якої наречений нічого не знав.
Валя розуміла, що сказати треба, але боялася втратити чоловіка… боялася з неймовірною силою.
Загалом, невідомо, скільки б це все тривало, але Артем раптом зробив через 3 місяці Валентині пропозицію.
– Ти вирішила прийняти пропозицію? – запиталася неохоче Юля, її колега.
– Так, – тихо сказала Валентина.
– А ти вже розповіла йому про свою дитину? – не відставала та.
– Ні, я так і не наважилася. Може вже поговорю після весілля.. – Валя схопилася за голову.
– Ти розумієш, що він точно не захоче на тобі одружитися, якщо буде знати правду. І чому такій “селючці” так пощастило з чоловіком?- подумала Юля. І прийняла важливе для себе рішення…
Валентина якраз прибирала, як у двері хтось подзвонив. Літня жінка голосно сказала:
– Відчиняйте, до вас гості!
Оля щось радісно засміялася і кинулася слідом за мамою.
І тут в Валентини в душі все завмерло. Їй здалося, що вона почула голос Артема.
Вона вийшла в коридор, а там стояв її наречений разом зі своєю мамою. А позаду них маячила її подруга Юля, з дуже задоволеним лицем. Марія Петрівна здивовано витріщилася на донечку Валентини і з несподіванки присіла на стілець.
Наречений вражено дивився на свою майбутню дружину.
– Доброго дня, у вас такий гарний капелюшок. І гудзики так виблискують. Ви подібні на фею з казки!, – Оля підійшла до мами Артема і простягнула радісно їй руку.
Валентина закрила очі. Усе. Казці кінець. Зараз майбутня свекруха подивиться на це все і більше не захоче її бачити.
І тут сталося те, чого вона ніяк не очікувала!
– Привіт, квіточко. А як тебе звати? Ти вибачай, але я не встигла купити тобі подарунок. Але ми можемо зараз піти туди і ти вибереш собі все, що тобі сподобається. – і сувора мати Артема взяла Олю на руки.
На задньому фоні вражено відкрила рот Юля. Саме вона вирішила розповісти все Артему і очікувала на зовсім іншу реакцію від нього.
– Вона дуже гарненька. Ти чому нічого не говорила? – Артем підійшов впритул до Валентини.
Валентина не знала, що сказати, просто кинулася зі всіх сил на плечі коханому і почала плакати.
Наступного дня Марія Петрівна запросила до себе в гості Валентину і раптом поклала їй на коліна фотографію. Спочатку Валентині здалося, що це її дочка. Але придивившись, вона зрозуміла – інша дівчинка.
– Це колись була моя прекрасна донечка. Звали її Майя. Вона померла, коли їй було всього лише шість років. Артем її сильно любив… Ти собі навіть не уявляєш, яка це була втрата для нас всіх. Ти чому раніше не захотіла розповісти про свою донечку? Невже ми якісь звірі? Ми все б зрозуміли. – похитала головою мама Артема.
– Вибачте, мені соромно дуже за цей вчинок… – схлипнула Валентина.
І вони ще довго сиділи на кухні і говорили аж до самісінького світанку. А на весіллі Оля радісно несла обручки. Знаєте, щастю байдуже на статус та зовнішність. Воно просто зводить абсолютно різних людей…
А вам сподобалася історія?
