Співробітник Артема запросив його на День народження. Святкування було на дачі. Як же чоловік засмутився, коли по приїзду побачив, що всі гості – закохані пари. Деяких людей він бачив вперше в житті.
– От я дурень, чому не додумався взяти з собою Настю! – подумав той.
Свято було у Вікторії – самотньої власниці тієї дачі, яка давно стежила за Артемом. Тож скоріш за все вона навмисне запросила лише його. Він їй подобався.
Тож Артему довелось розважатися з нею. Звісно він пам’ятав, що має дівчину, але на ранок прокинувся й остовпів.
Після гучної гулянки він зрозумів, що ночував у ліжку Вікторії. Жінка якраз сиділа у кріслі в легкому халатику та пила каву.
– Добрий ранок! – посміхнулась та.
– Що? Невже я спав тут! – здивовано і шокуюче промовив хлопець.
– Так! А де ж іще ти міг спати?
– Я не міг!
– Ой як зміг! Ця ніч була незабутньою дякуючи тобі… – єхидно сказала та.
Різко підірвавшись з ліжка чоловік одягнувся та поїхав. Наступного дня в офісі він всіма силами намагався уникати Вікторію. Та жінка навмисне мозолила йому очі, щоб знову була змога поговорити.
– О, Артеме, підійди, будь ласка. Як плани на вихідні? Може знову до мене? Повторимо.
– Я не знаю – зніяковів той. – Хоча з іншого боку, а чому б і ні? Настя давно якась сама не своя, може це вона знайшла когось іншого і вміло все приховує…
Чоловік дістав телефон та відійшов поговорити з коханою. Та такої розповіді він не очікував:
– Привіт! Люба, які в тебе плани на вихідні?
– Що? Ніяких! Невже не бачиш, що наші стосунки давно не такі як були? Одним словом нам потрібно розійтися. Я зустріла декого, думаю так буде краще.
– Оце так поворот. Нехай щастить. Не забудь забрати усі свої речі з моєї квартири!
– Вже забрала. Арівідерчі!
Тож тепер Артема нічого не стримувало. Він сам знайшов Вікторію та погодився зустрітися.
В суботу вони поїхали на її дачу. Хоча вона більше нагадувала нормальний житловий будинок з усім комфортом.
– І ти живеш тут одна? Це дивно…
– Так! Мама давно переїхала в Іспанію, має там чоловіка. Раніше, я жила з татом, та його не стало 5 років тому…
– Вибач, я не знав…
– Нічого!
– Я мама тобі допомагає?
– О! Це їй скоріше потрібна допомога! Її чоловік найжадніша людина у світі. Це я їй допомагаю, коли можу.
– То їй там подобається? Не хоче повертатись.
– Тут у неї нічого немає. Повернеться хіба що у дуже крайньому випадку. І то навряд.
– Але вона мама… – хлопець дивувався ставленням Вікторії до мами.
– Так! Але чи любляча мама кине свою дитину в 6 років? Вона приїжджала всього кілька разів. Ми спілкуємось лише телефоном. Тож я не сильно хочу жити з нею.
Час пролетів непомітно. Темніло, тож незабаром потрібно було лягати спати.
– Для тебе я простелила у дальній кімнаті. Якщо хочеш, то залишайся…
– А хіба ми не… застиг від несподіванки той.
– Ні! Я розіграла тебе, вибач! Просто ти трохи валився з ніг я подумала, що краще аби ти спав у мене, а то ще б додому не потрапив.
– Зрозуміло. Ну тоді я залишусь…
– Добре! Завтра підемо в ліс, я покажу тобі ставок та мою улюблену галявину.
Вихідні пройшли непомітно. Їм було комфортно разом. Навіть за тих 2 дні вони встигли звикнути один до одного. Наступного тижня вікенд повторився. А потім і ще і ще.
З кожним днем вони дізнавались один про одного все більше. Все більше закохувались. Будні вони жили у квартирі Артема, а вихідні проводили на дачі Вікторії. А через три місяці вирішили подати заяву в РАЦС.
Весілля планували робити таким же скромним, як і їхнє “перше побачення” – в колі одногрупників на дачі.
Одного дня до Артема подзвонив невідомий номер:
– Це я! Забери мене з вокзалу! Я в такі неприємності потрапила! – плачучим голосом говорила Настя.
Виявилось хлопець якого вона тоді зустріла був шарлатаном. Спочатку він втерся в довіру, а потім обібрав дівчину до нитки та змусив повертатися додому ні з чим. Звісно вона не могла ні про що здогадуватись, адже спочатку вони відпочивали на морі.
Коли дівчина дісталась вокзалу, то попросила у перехожих телефон. Як не дивно, але єдиний номер, який вона пам’ятала був Артема.
Тож хлопцю нічого не залишалось як поїхати за нею.
– А це хто? – вилупила очі Настя, побачивши Вікторію.
– Моя наречена. – впевнено та спокійно відповів той.
– Нічого собі! Бачу ти часу даремно не гаяв, швидко знайшов мені заміну! Я думала ти повезеш мене до себе і ми будемо разом! Ти мене розлюбив чи що? – здивовано казала та.
– Ти сама мене кинула, пам’ятаєш? Три місяці навіть не згадувала! Тож сідай і ні слова більше. Я взагалі міг по тебе не їхати!
Цілу дорогу вони їхали мовчки. Довезли Настю та повернулися до себе. Та дівчина захотіла ще раз втрутитися в їхнє життя:
– Відвези мене до мами, це терміново! Тільки цього разу не бери свою дамочку, добре? – подзвонила якось Настя.
– Викликай таксі! Я тобі, що прислуга якась? І перестань мені дзвонити! – сердито промовив Артем.
З того часу він з Вікторією жив своїм життям і Настя їх більше не турбувала.
То випадковості невипадкові? Що б ви обрали на місці хлопця?
Фото з відкритих джерел
