З разу в раз мама говорила Вікторії, щоб вона не брала чуже. Та сьогодні помітила на шиї доньки незнайому підвіску.
– Чиє це? Я ж 100 раз просила не брати речей інших людей!
– Чому?
– От поїдеш в село до бабусі, спитаєш її. Вона тобі розповість одну історію…
Вікторія була дівчинка, якій усе цікаво. Тому вона не забула, а коли приїхала до бабці в гості, одразу попросила розповісти, чому ж мама так вперто забороняє їй приносити чуже в дім?
– Скілька мама на мене лаятись буде? Мені вже набридло. В цьому ж нічого страшного немає – жалілась Вікторія.
– Ти бабу Зіну знаєш?
– Ту злу?
– Так. Проте колись вона була найдобрішою людиною на світі. Та слухай, що сталось. Коли я вчилась у школі мені дуже подобався один хлопець. Твій дідусь Василь. Він старший був, тільки з армії повернувся, статний, міцний. Та порядний дуже. Кожен раз, коли ми ходили гуляти, питав дозволу у моїх батьків. А Зіна подруга моя була. Ми часто ходили гуляти втрьох. Та мені це почало набридати. Вона приплітатись навіть, коли її ніхто не кликав. А мені ж хотілось з Василем побут удвох. Пізніше я дізналась, що вона у Ваську теж закохана була. Та я про це і не здогадувалась, тому усе, що в нас відбувалось з твоїм дідусем знала і Зінка. Це я вже потім зрозуміла, чому вона ставала такою злою.
У день нашого весілля я ніяк не могла знайти туфлі. Зіна запропонувала мені взути свої. Що робити, виходу немає.
Так мене несамовито ноги боліли від її взуття вкінці вечора, ти й не уявляєш. Я аж кричати хотіла. Та на цьому не закінчилось.
Я не могла підійнятись кілька днів на ноги. Зінка крутилась біля мене, молоко носила. А Василь дивився такими сумними очима – не знав чим мені допомогти.
Він же порядний чоловік, тому Зіну кожного разу відпроваджував додому, якщо вона допізна коло мене засиджувалась.
Якось приїхала до мене тітка Іра, подивилась і аж сплеснула в долоні.
– Дитино, хто ж тобі так поробив? – казала – Та ж ти ще кілька днів, та й на той світ би пішла!
Її бабуся знахаркою була, вона привезла мене до неї.
– Чиї ти подарунки приймала? – питала мене знахарка.
– Туфлі. Подружки..
– Але ти ж і дурна! Мужика твого відбити вона хотіла. Не вийшло до весілля, вона б це зробила після.
Я почала плакати, думала вже мене не спасти.
– Не плач, допоможу тобі…
Старенька відчитала молитву, дала трав і відпустила. Мені стало значно легше. Я вдома розповіла усе Василю. Він Зінку більше й на поріг не впустив:
– Та молока принесла, візьміть, бо пропаде – кричала “подруга”
– Не треба нам нічого. Іди собі з Богом – казав твій дідусь.
Тому, дорога, ти пам’ятай цю історію і чужих речей не носи. Можливо, та подруга і не бажає тобі зла. Та ти будь обережна. Краще не випробувати долю…
А ви чули такі історії?
