Варто прочитати кожному! Історія буквально таки зачіпає за живе!
Нерідко бабусі і дідусі відіграють у нашому житті чи не важливішу роль, аніж навіть батьки. Вони впливають на формування нашої особистості, сприяють розвитку. А ще – допомагають знайти себе, запевнитись у власних відчуттях і переконаннях. Діти, у житті яких були бабуся із дідусем, краще ладнають із дорослими. У них також є безумовне відчуття поваги до старших поколінь. Кажуть, що любов до внуків може бути навіть сильнішою, аніж любов до дітей – а це взагалі у голові не вкладається. Є щось у цих зв’язках особливе, навіть чарівне – духовна єдність із родом, пращурами. Ба більше – ця єдність виходить за рамки генетичного. Тому, вкрай болісно діти переживають втрату своїх дідуся та бабусі. Не варто.
Вкрай важливо навчити своїх дітей (та й самих себе) ставить до смерті по-іншому. Адже смерть близьких – це винятково ваша трагедія, не їхня. До того ж, варто враховувати один вкрай важливий факт – душі не бувають мертвими, вони залишаються існувати надалі. Вони там, де відбувались ті самі “особливі” моменти. Вони поруч із вами – у вашому серці, як би це банально не звучало. І, що важливо, вони надалі намагаються направляти нас на вірний шлях.
Ніколи не помічали, що душу покійної людини можна відчути навіть у матеріальних предметах? Тих, що були для бабусі чи дідуся такими важливими. Ні в якому разі не варто їх залишати у минулому. Їх слід відпустити – це так. Але аж ніяк не із свого серця. Пам’ятайте не факт того, що їх немає поруч із вами, а все те приємне, що вас пов’язувало і пов’язує надалі.
Вони ніколи не зникнуть з вашого життя. Навіть якщо ви їх не можете побачити, обійняти – ваші бабуся та дідусь поруч, як і інші покійні рідні. Частіше згадуйте про них – це подарує вашій душі та тілу позитивні сигнали та хороші спогади, що не менш важливо. Якщо ваші бабуся та дідусь ще живі – зателефонуйте їм саме зараз! Не соромтесь незайвий раз сказати, наскільки сильно ви їх любите. Адже ніхто не знає, коли ви почуєте їхній голос востаннє…
