Це трапилось тринадцять років тому. У нашій сім’ї з’явилась довгоочікувана дитина – це був хлопчик. Дякувати Богу, нам не довелось доживати життя наодинці. Ми не могли натішитись. Тільки того дня ми змогли усвідомити сповна, що означає бути на сьомому небі від щастя. Але тоді ми не знали, яке випробовування випаде на нашу долю згодом.
До дванадцяти років наш син був цілком нормальним хлопчиком. Він полюбляв читати книги, багато гуляв із друзями, прогулював школу, щоб ходити у кіно – і у цьому не було нічого дивного. Всі так роблять, і ми так робили, у свій час. Але після він став немов іншою людиною. Ми з чоловіком і повірити не могли…
Він почав активно читати філософську літературу – і в цю мить ми мали б замислитись. Але за книгами ми бачили його із раннього дитинства. Здавалось би, що могло трапитись цього разу. Трапилось…Він кинув університет і пішов до армії. Втім, ми ще сподівались, що служба зробить із нього людину, чоловіка. Але усе склалось інакше. Після повернення він не кинув філософію. Та й до університету повертатись не планував. Менше з тим. Він і працювати йти не хотів! А це вже взагалі у жодні рамки…
Нарешті, його взяли на роботу охоронцем. Зарплату обіцяли не велику, але бодай які-небудь гроші. Одного дня син повідомив нам, що переїжджає на іншу квартиру. Ми вже й подумали, що усе пішло на лад. Син заробляв в Інтернеті. Лише через кілька місяців усе стало на свої місця. Як виявилось, син взяв кредит. А виплачувати його довелось нам. Хвала Богу, ми змогли його закрити за лічені місяці. Але згодом ситуацію повторилась. Син з’їхав від нас, а потім повернувся. Того разу без боргів.
Він нам пояснив, що насправді мріє стати блогером. І зараз він активно працює над своєю сторінкою, читає відповідні книги, ходить на тренінги. Але все це відбувається у нас вдома! І нашим коштом! А годувати 35-річного хлопчика треба. І ми з чоловіком не впевнені, чи все зміниться надалі. Лише Інтернет і книги – ніякого життя.
