Маленький кучерявий хлопчик зустрів чорну кішку. Вона жалісливо на нього дивилася і шукала притулку від дощу.
Він обійняв тваринку і вкотре озирнувся навколо. Кругом були темні та похмурі дерева. І як він тільки сюди потрапив? Лише деякий час назад вони збирали з мамою гриби і вона промовляла: “Іванку, зваримо сьогодні на вечерю грибний суп! І твоєю улюбленої картопельки насмажимо!”
Раптом її не стало. Ні кошика з грибами, ні знайомої стежини. Навколо лише страшні колючі кущі і набридливі комарі. Хлопець намагався від них врятуватися, але нічого не виходила. Вони всюди його переслідували. Зрештою він знесилено заснув під ялинкою.
Йому снилася рідна домівка і мати з батьком. Вони разом сиділи за столом, а на плиті стояла сковорідка з картоплею. Олія весело шкварчала і нагадувала звуки якоїсь кішки чи собаки, яких в Івана ніколи не було. Його рідні були проти домашніх улюбленців, тому не дозволяли хлопцеві завести собі друга.
А зараз він тримав у руках пухнасту кицьку, чиє муркотіння діяло на дитину, як заспокійливе. Вона дивилася на Івана своїми жовтими очима і зігрівала його, немов сонце.
Раптом вона схопилася на ноги і попрямувала своєю дорогою. За кілька кроків зупинилася і подала знак, щоб хлопець йшов за нею. Вона обережно переступала різні перешкоди і обирала найлегший шлях для дитини. Потім вона притиснулася до землі і засичала.
Поруч був собака. Він ховався за кущами колючої малини. Одразу було зрозуміло, що його покинули напризволяще серед лісу. Руді плями були більше схожі на якусь хворобу, а сам собака світив своїми ребрами.
Чорна кішка обережна наближалася до нього, дотримуючись безпечної дистанції. Коли та наблизилася ще більше, пес опинився в обіймах дитини, а потім кинувся в ліс.
Там у нього була заначка у вигляді залишків впольованої куріпки. Він вхопив поживу і притягнув її своїм новим друзям.
Так вони й жили.
Кішка полювала на мишей та жучків, а також знаходила смачні лісові ягоди. Собака продовжував полювати на птицю. Іванко ж ділив здобич порівно. Хлопець за ці дні встиг добряче повимазуватися і тепер був схожий на Мауглі.
Він також не сидів без діла і збирав горіхи чи іншу поживу. Вечори ці троє також проводили разом. Щоб врятуватися від холоду, вони притулялися один до одного і вкривалися розлогим гіллям дерев.
Через тиждень цих трьох нарешті відшукали люди.
Ця подія стала приводом для багатьох розмов серед містян. Вони прозвали чорну кішку Багірою, собаку Акелом, а самого Івана – місцевим Мауглі. Зараз вони продовжують разом спати, але тепер в теплій домівці.
Батьки Івана, які раніше були категорично проти тварин, зараз змінили свою думку.
А вам сподобалася ця неймовірна історія?
