Батько нареченої щедро наливав гостям. А потім несподівано покликав в іншу кімнату Анну. Розмова тривала годину. Донька вийшла звідти сумна. Потім посміхнулася до Вероніки і Сергія, які про щось жваво розмовляли, й вибігла з хати

Анна давно вже не була у батьківському домі, мабуть, і ще не приїжджала, аби не той нещасний випадок. На жаль, вона не встигла на похорон, але вирішила приїхати на провідний тиждень.

Тільки вона заїхала до рідного села, як перед її очима ожили всі ті події: свої заручини, потім важку розмову з братом та татом, а потім ще гірше, як вона посеред ночі їхала з села.

Дві сестри Анна та Вероніка були схожими на прекрасних фарфорових ляльок, тому всі завжди дивувалися з їхньої краси, а коли їхній тато дізнався про народження цих двох красунечок, то був ошаленім від щастя, а своїм синам постійно казав про те, що сестричку необхідно берегти від усіх бід та тільки тішити їх позитивними емоціями.

Якраз так і було, адже брати дійсно стримували обіцянку, от тільки Анна росла такою жвавою і веселою, а Вероніка, на жаль, захворіла і дуже погано ходила. Микола та Ольга постійно купували усе, що рекомендували лікарі, навіть до столичної лікарні возили – марно.

Анна вічно кудись бігла та поспішала, тому часто почувала якийсь тягар на душі перед сестрою, яка бідолашна ледве переміщалася з палицею в руках.

Вероніка завжди віджартовувалася і казала до сестри: ти поспіши, бо Сергійко твій не чекатиме довго!

Сергій –  це перша любов Анни ще зі школи, навіть коли вони навчалися в різних містах, постійно приїжджали у село, аби побачити один одного.

– Любов… – шепотіла Ольга до свого Миколи.

– Може скоро і сватів будемо приймати? – відказав Микола.

Та тільки Сергій приходив у будинок до дівчини всі ніяковіли, адже він постійно приносив Вероніці якісь гостинці. То купить цукерків, то квіти з домашньої клумби вирве, або взагалі почне компліментами засипати, тому Анна одного разу жартома сказала, що буде ревнувати, тоді Сергій відповів, що нічого страшного, бо може і на Вероніці одружитися.

Тільки Анна та Сергій отримали диплом про вищу освіту, захотіли переїхати разом до міста і одружитися. Та батько дівчини не дуже зрадів такій звістці, адже розумів, що його інша донька – Вероніка теж закохана у майбутнього зятя, тому не знав як вдіяти, аби не розбити серце ні одної ні іншої доньки.

Настав день заручин. Сергій прийшов зі своїми родичами, приєдналися й родичі Миколи та Ольги. Гарно посиділи, батько Анни постійно підливав гостям, аби було легше жартувати та співати. Усі гомоніли та сміялися, а від будинку йшло тепло душ, які щиро вірили у щастя молодят, які ось-ось одружаться.

Микола закликав свою доньку Анну у кімнату, довго з нею про щось розмовляв, а після Анна просто взяла якісь речі і вибігла з хати, постійно вдивлялася у очі Сергію і Вероніці.

Як гості почали розходитися по своїх домівках, Микола запропонував Сергієві залишитися на ніч : «Ти ж уже наш зять…» – і по-змовницьки підморгнув. Ще трохи випив із зятем, а потім сам і зник.

Зранку Сергій прокинувся поруч з Веронікою, тому він нічого не зрозумів, навіть обурився, бо хвилювався про те, як це поясне своїй коханій Анні. Він наскільки занурився у себе, що навіть не чув слів Вероніки, яка була максимально схожою на його Аню.

Як Микола зайшов до кімнати, то почав сміятися і сказав: 

– От тепер, маєш одружитися з Веронікою, трішки помилився, нічого, вони схожі одна на одну, яка різниця. А Анна, кудись втекла, мабуть, не хоче ще заміж.

Ніхто не святкував весілля, а село ще довго обговорювало цей випадок, проте у кожного свої справи і з часом всі замовкли і не згадували.

Микола ніколи нікому так і не розповів про те, куди ж поділася Анна і як він зміг її переконати покинути Сергія.

Насправді ж, Анна тієї ночі поїхала за кордон до своїх далеких родичів. Її потяг мчав, як вітер у полі, а у очах дівчини лилися сльози, що могли заповнити цілий океан. Вона щиро кохала свого Сергія, але і сестру теж любила.

Батько почав вмовляти Анну робити так, аби Сергій залишився з Веронікою, мовляв:

«Ти ще знайдеш своє щастя. Ти ж у мене повністю здорова і он яка красуня!  Сергій не буде твоїм єдиним, а ось для Веронічки. Просто втікай з села.» 

За кордоном у Анни складалося досить не погане життя. Знайшла хороших друзів, навіть забувати ті події з села, як страшний сон. Та тільки сестра її Вероніка, написала лист де сповістила про те, що вона вагітна і чекає немовля, попросила пробачення і побажала щастя.

Минув рік і Анна була нареченою. Вона запросила своїх родичів, та ніхто не приїхав, адже дорога надто далека. Тому, свято було лиш з друзями та родичами чоловіка.

Анна отримала звістку з Волині про те, що стала тіткою, бо Вероніка народила хлопчика, а Анна народила донечку. Сестри час від часу листувалися, але не тому що хотіла, атому що так було треба. Анна не могла наважитися на візит до рідного села, адже їй було соромно дивитися в очі Сергієві, вона не хотіла йому брехати і правду сказати теж не наважувалася. Її гріла думка про те, що вона допомогла своїй Вероніці бути щасливою.

Сергій старався забути Анну, але не виходило, хоч Вероніка віддавала усю себе для сім’ї. Постійно огортала любов’ю та турботою.

Чоловік думав про ті події на заручинах і не розумів, як так могло статися, а коли зазирав до гранчака з оковитою то, ніби, ставало легше. Проте, зранку він знову згадував ті події і тільки син Артем міг його втішити. Хлопчик був дуже схожий на матір, а такий же хитрий та непосидючий, як Анна, тому Сергій постійно його обіймав і згадував про свої юнацькі залицяння, про ті теплі вечори та відчуття чекання перед зустріччю з коханою.

Сергій все частіше почав пити і це дало свої результати. Чоловік дуже захворів, а вмовляння рідних ніяк не рятували. Коли Сергій з докором зазирав у очі Миколі, то вони двоє розуміли причину такої ситуації.

Вероніка вже збила собі коліна від благань та молитов за те, аби її чоловік перестав пиячити, але коли він вже не міг піднятися з ліжка та рухатися все було зрозуміло. Сергій втрачав свої сили, а біля нього і його дружина. Вона не уявляла свого життя без Сергія навіть думати не хотіла про те, що він помре.

Минув рік після смерті Сергія, Артему було всього чотири роки, а Вероніка відмовилася від їжі та води. Вона так знищилася, що навіть розум вже мутнів і її ввижався коханий чоловік. Вона з ним говорила, обіймала його речі та постійно плакала. Усі люди в селі казали, що і Вероніка скоро покине цей світ. Так і сталося.

Поховали Ольга і Микола свою Вероніку, а самі залишилися з внуком.

Як тільки Анна насилу переступила поріг рідного будинку в якому виросло, то відразу почула галасливий та щасливий крик хлопчика:

– Бабцю, дивіться, мама повернулася!

Тепер, Анна стоїть біля  могили своєї сестри та коханого Сергія. Їй так гірко та боляче, вона не хоче вірити у те, що доля перевернула життя саме так, проте нічого вже не зміниш і іншого щастя не відбудувати.

Микола ж попросив у Анни всиновити Артемка собі, аби не позбавити дитину материнського щастя, каже, що хлопчику так буде краще.

Зараз, у Анни є син і донечка. Її чоловік відразу погодився та відноситься до Артема, як до рідного.

А як би ви вдіяли на місці Анни?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Anna
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector