Я вже багато років живу за кордоном. Вийшла там заміж і народила двох дітей. Чоловік завжди добре до мене ставився, незважаючи на те, що я була без копійки за душею. Його рідні також мене прийняли, як свою. У них була ще дочка. До обох дітей вони завжди ставилися однаково.
Сама я народилася у невеличкому селі в Україні. Мої батьки жили бідно. Усе дитинство ми їли лише те, що самі вирощували на полі. Виручала нас і власна худоба. Батьки цілодобово працювали, тому проводили з нами мало часу. Ще тоді я знала, що потрібно вибиратися з цього сила, бо там немає нічого доброго.
Мені пощастило, що в місті я зустріла Адама. Ми познайомилися, коли він приїжджав у гості до своїх рідних. Від тоді більше не розлучалися. Згодом моїх батьків не стало і у мене залишилася лише старша сестра.
Я кожного дня згадую про Надю. Вона залишилася жити у старій хаті в селі разом зі своїм чоловіком трактористом. Ми рідко з нею бачилися, відколи я переїхала за кордон. Адже відстань велика, а в кожного своє життя і свої турботи. Однак ми регулярно говоримо по телефону. Надя завжди каже, що у них все гаразд. У неї троє дітей. Не знаю, як їй вдається їх виховувати в селі, якщо я зі своїм достатком ледве даю раду з двома.
Увесь цей час я вірила словам сестри, але коли приїхала до неї в гості, то жахнулася. Сусіди давно повибудовували нові високі будинки, а наша батьківська хата не змінилася. Стояв паркан, який батько зробив колись своїми руками, а всередині висіли фіранки, вишиті мамою. Хоча все було побілене й доглянуте, але бідність та старість давалися взнаки.
Племінники також були вдягнені скромно. Вони раділи моєму приїзду, а ще більше щастя було від гостинців, які я їм привезла. Надя зустрічала мене з сумною посмішкою і одразу запросила за стіл.
Ввечері з роботи повернувся її чоловік. Він кинув до мене якесь слово і сів вечеряти. Увесь цей час Надя сиділа з опущеними очима. Я дивилася на її спрацьовані руки і розуміла, як їй насправді важко жилося. Тим часом її чоловік закінчив трапезу, відсунув тарілки і пішов спати. Дорогою він струсив дрібки від хліба прямо на землю.
Було помітно, що Наді ніяково переді мною. Вона винувато глянула, мовляв, вибачай, що я живу в таких умовах.
Пізніше з’ясувалося ще більше. Насправді чоловік ніде не працює, а цілими днями пропадає десь в селі. Додому повертається ввечері і завжди роздратований. Йому байдуже на дружину та дітей. Сім’ю повністю забезпечує Надя.
Я не витримала і порадила сестрі розлучитися з чоловіком. Адже їй тільки 49 років. Без нього буде легше жити, а можливо ще й зустріне когось. Та Надія категорично відмовилася від такої ідеї. У них спільні діти, а сусіди що скажуть?
Тиждень я гостювала і тиждень намагалася до неї достукатися. Та все марно. По від’їзду я залишила сестрі добрячу суму грошей.
Додому я повернулася зажурена. Звичайно, що все розповіла своєму чоловікові. Адам не розуміє, як таке взагалі можливо. Йому також стало шкода Надію, тому ми разом думаємо, як їй допомоги. Сумно лише, що сестра сама не усвідомлює наскільки у неї важке життя. Їй здається, що так має бути. Вона просто не бачила, що буває по-іншому. Та ми з чоловіком спробуємо зробити все, щоб це змінити.
А як би ви вчинили на місці молодшої сестри?
