Тоді я забігла у перший магазин з дитячими іграшками, адже до дня народження похресника залишалося менше як тиждень, а подарунок я ще не купила! Біля мого офісу був невелика крамниця та й обідня перерва якраз була – вирішила, що зараз хутчіше щось оберу. Думала, що найкращий варіант – це якесь шкільне приладдя, бо скоро перше вересня та Олексій йде у перший клас. Символічний буде подарунок від хрещеної матері.
Біля стенда з олівцями стояла жінка з донечкою, на вигляд такого ж віку, як похресник. Одягнені були бідно – залатана кофтинка, зношені чобітки та курточка, на якій де-не-де вже тканина затерлася. Дівчинка із захопленням розглядала канцтовари та просила маму купити. Та тільки похитала співчутливо головою та сказала, що купить потім, бо зараз немає грошей. Натомість запропонувала глянути на кошик, де був товар на знижці – бракований портфель, порваний зошит та зламані олівчики.
Але дівчинка тягнулася до книг з яскравими обкладинками, красивих сумочок та пеналів з казковими героями. Мені аж серце стисло від побаченого. Дівчинка так жадібно поглядала на всі товари, не капризувала, а слухняно тримала маму за ручку. Для них звичайний набір фломастерів – це щось дороге, а для мене просто дурниця. Вирішила допомогти. Адже хто це зробить, як не я?
Зібрала всі товари, які сподобалися дівчинці – рюкзак з принцесою, набір малювання та книгу-розмальовку. Вони швидко вийшли з магазину, так нічого й не купивши. Я вже боялася, що не знайду їх, але вони стояли на розі вулиці.
– Пані! Будь ласка, почекайте! Ось, це вашій доньці – ледве дихаю, бо швидко бігла за ними.
– Вибачте, але ми не можемо це прийняти. Дякую, але не треба, чесно – почала відмовлятися ніяково жінка.
– Я наполягаю. Візьміть. Це для доньки – вперто пхаю в руки великий пакунок з канцелярією.
Тоді жінка аж заплакала від щастя, а дівчинка почала розглядати мій подарунок
– Мамо, дивися, який красивий портфель! – кричала вона
– Дякую вас дуже. Ви нам так допомогли. У гаманці залишилося тільки 50 гривень, на олівці навіть не вистачило, а скоро вже до школи треба.
Я нахилилася до дівчинки:
– Пообіцяй мені, що будеш гарно вчитися, гаразд?
– Так, обіцяю. Я буду відмінницею!
Провела поглядом жінку з донькою, яка від радості аж стрибала по дорозі. А потім ледь не забула про свого іменинника – до закінчення перерви залишалося 10 хвилин, а я ще нічого не купила. Повернулася у крамницю та ще довго обирала ранець – улюблений герой з мультика чи тваринка?
Як часто ви займаєтеся благодійністю?
