Ще жодна людина не перейшла це життя без певних перешкод та труднощів. Проте, з легкістю можна жити без страждань. Ми ж бо самі у всьому робимо вибір.
Так, беззаперечно, важко залишатися з хорошим настроєм, коли все йде шкереберть, всі плани розсипаються, а ще й фінансово важко. Боляче, ламає із середини. Знайомо.
Я знаю, як ніхто, що потрібно робити саме в такі моменти, бо пережила чимало життєвих зрад, багато плакала та ще більше запускала всі справи. Допомогла проста навичка – контролювання думок та робота зі своїм розумом.
Найголовніше, що будь-які життєві труднощі, після їх проходження, здаються такими дріб’язковими, а ще – який важливий досвід ви отримали.
У чому нам допомагають труднощі та навіщо вони нам?
Саме труднощі показали, як потрібно любити, а до чого доходити не потрібно.
Труднощі навчили бачити справжніх людей та тих, кому взагалі не варто відкривати своє серце.
Труднощі відкрили нам очі та допомогли розібратися, що нам потрібно у цьому житті.
Труднощі загартували нас та наш характер.
Труднощі змусили перш за все любити себе, а вже потім інших
Кожен урок, що трапляється у нашому житті, мимоволі дає нам приріст духовний та фізичний. Ми стаємо щоразу кращою версією себе, та хто знає який у нас потенціал, окрім Бога, що і дає нам такі ситуації. Бо він точно знає, чого ми варті та чого можемо досягти. Приймайте труднощі, як віру Бога у нас.
- Він буде з вами впродовж всього випробовування, аж допоки ви не знайдете того, що так довго чекаєте.
- Він буде з вами аж доти, поки ви не почнете вірити у свої сили.
- Він буде з вами, аби ви навчилися помічати у всьому позитив.
- Він вказуватиме дорогу до вашого джерела енергії.
- Він вчитиме цінувати кожен подарований вам день.
- Він загартовуватиме вас – постійно.
- Він буде все робити для вас, аби у певний момент ви змогли протягнути руку допомоги людині, яка цього потребували раніше ви.
А ви вірите у те, що кожна із життєвих труднощів – це подарунок Божий?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
