Не можу більше це терпіти. Думала що все це не буде проблемою, але зараз у мене вже просто не вистачає сил. Поділюся з вами своєю історією.
Я в сім’ї друга дитина. У мене є рідний брат, який старший за мене на 3 роки. Мама народила нас досить пізно, але це ніяк не позначилося на нашому здоров’ї або вихованні. Коли мамі було 42 роки, вона вперше в житті народила. Для них з татом це була довгоочікувана дитина, тому що довгий час мама не могла завагітніти.
Через 3 роки на світ з’явилася і я. Мене мама народила в 45 років. Вік мами завжди давав про себе знати і ми з братом отримували якісь побічні ефекти при вихованні від старого покоління, але в цілому нам з ним скаржитися нема на що. Коли мені було 17 років, тато пішов з життя. Мама довго не могла з цим змиритися, для нас з братом це теж була величезна втрата, але ми разом пережили це горе і продовжували жити далі.
Брат вивчився, отримав вищу освіту і його запросили на роботу в Америку, де він і проживає донині. Я ж залишилася працювати на батьківщині. Зараз мамі вже 78 років і за нею потрібен практично цілодобовий догляд, тому я забрала її жити до себе. В такому віці людина гірше дитини. Вона частенько залишає включеною праску, хоча я завжди їй говорила що мені не потрібна допомога з прасуванням.
Так само вона постійно намагається щось готувати, але в цьому віці у неї вже нічого не виходить, але сказати їй про це мені соромно. А її провали в пам’яті кожного разу стають все більш страшними. Одного разу вона вийшла з дому і забула куди потрібно повертатися. Ми довго її шукали, поки моя знайома мені не подзвонила.
Боюся уявити куди б вона пішла, якби моя знайома її не зустріла. Возитися зі старою людиною дуже важко і мені хочеться жити своїм життям. Немає більше сил все це терпіти. Я вже теж не молода, а все життя доводиться доглядати то за дітьми, то тепер ось за мамою. Не знаю куди можна віддати літню маму, але у мене скоро закінчиться терпіння.
Що ви думаєте з цього приводу?
