Мої родичі впевнені в тому, що я зобов’язаний їм фінансово допомагати, бо моя зарплатня значно більша, ніж їхня. Не знаю, звідки у них ці переконання, адже гроші з неба мені також не падають. У свій успішний бізнес я вклав багато сил і праці.
Про брата я також ніколи не мріяв, але спокійно поставився до появи Олега. У 9 років на мене звалилося значно більше обов’язків. Адже тепер я мав годувати і доглядати малюка, а ще гратися з ним і проводити разом час. Окрім цього в селі завжди знаходилася робота по господарству. Оскільки я був старшим, то у всьому мав допомагати батькам. Одним словом усе крутилося навколо Олега, а мені довелося розпрощатися з безтурботним дитинством.
Однак я ні про що не шкодую, адже завдяки цьому здобув безцінний досвід і став самостійним, чого не скажеш про мого молодшого брата. Я ніколи не сподівався на когось і розраховував лише на власні сили. Натомість усі забаганки Олега батьки втілювали в реальність, мовляв, він “меншенький”.
Нещодавно мені виповнилося тридцять п’ять років. До цього часу я встиг одружитися, побудувати кар’єру, купити автомобіль, власну квартиру й будинок в курортному місті. Звичайно у цьому всьому допомагала моя дружина. Ми багато трудилися, щоб мати все необхідне і ні в чому собі не відмовляти. Нарешті можна було розслабитися і подумати про народження дітей.
Отож наша донечка бажана й кохана дитина. Ми намагаємося виховати Лору так, щоб вона була самостійною, при цьому не забуваємо її балувати.
Якось Олег подзвонив до мене і сказав, що хоче завітати в гості. У нього для мене були якісь новини. Я сподівався, що він розповість мені про те, що у нього з’явилася хороша робота. Адже раніше я допоміг йому з навчанням в університеті, а після вручення диплому подарував машину. Непоганий старт у доросле життя.
Ввечері брат прийшов разом зі своєю дівчиною. Коли ми усамітнилися, він розповів, що вона при надії, тому вони планують весілля. Однак молода пара не мала власного житла, з чим власне я мав їм допомогти.
Ми з дружиною порадилися і вирішили віддати в користування наш заміський будинок. До того ми здавали його в оренду, адже багато туристів шукали житло на березі моря. Однак заради рідного брата я був готовий відмовитися від додаткового доходу.
Та у мене була одна умова: Олег мав з’їхати звідти через два роки. На мою думку, цього часу було достатньо, щоб наскладати кошти на власну нерухомість. Додатково брат домовився з батьками, що ті оплачуватимуть їхню комуналку. Таким чином проблем з грішми виникати не мало.
Протягом цього часу я ніколи не навідувався в гості до молодят. Вони лише кілька разів приїжджали до нас разом зі своїм малюком.
Коли термін вийшов, Олег завітав на чергову розмову. Однак я не почув того, на що сподівався. Брат скаржився, що у нього не було нормальної роботи, тому наскладати кошти за цей період не вийшло. Тим паче зараз вони чекають на другу дитину, тому не можуть переїхати навіть на орендоване житло.
Я спробував пояснити йому, що так не робиться. Я йому неодноразово допомагав. Навіть пропонував посаду у власній фірмі, але для нього це було надто складно. Він повинен стати самостійнішим і відповідальнішим. У відповідь Олег розлютився і почав кричати, що я мав би віддати йому будинок на невизначений час, адже у 35 я отримую значно більше, ніж він у 24.
Мене його поведінка обурила. Я сказав, щоб вони з дружиною з’їхали через місяць.
Зараз ми не підтримуємо зв’язок. Але я не бачу в цьому своєї провини. Хіба я повинен віддавати братові те, що мені дісталося важким трудом? Чому він вважає, що я йому щось винен? Вони з дружиною наважилися на виховання дітей, але не хочуть робити нічого, щоб забезпечувати їх.
А як ви думаєте, чи правильно я вчинив? Чи справедливо це стосовно молодшого брата?
На чиєму боці ви в цій ситуації? Хто, на вашу думку, має рацію і чому?
