Я була дуже заклопотана. Потрібно ще стільки всього придбати, бо скоро народиться друга дитина. Так ще й брат турбував мене. Нещодавно він напросився пожити до нашої бабусі разом з дружиною та дітьми. Думаю, що та його підмовила, мовляв, пенсіонерка живе сама у такій великій квартирі. Дізналася я про це випадково. Одного дня зателефонувала до бабці, але слухавку підняла жінка. Привіталася та попросила погукати її до телефону. Натомість та докірливим тоном відповіла, що стара зараз зайнята і сама потім передзвонить. Далі щось пробурмотіла, але я не почула.
Здавалося б – звичайний телефонний дзвінок. Можливо, що бабуся дійсно зараз зайнята? З правнуком гуляє чи пішла у магазин, а по дорозі зустріла сусідку та розговорилася? Але щось всередині мене дуже турбувало. Вирішила зателефонувати до мами, можливо, що вона щось знає.
Виявилося, що Ліда (дружина брата) не могла ніяк знайти спільної мови з нею. Щоразу лаялися, як кіт з псом. Хоча жили у квартирі моєї матері. Моя мама пожалілася, що господиня з невістки така собі та і часто любила сварку затіяти на порожньому місці. Захотіла піти помити голову у ванну – не можна, бо зараз треба дитину купати! А зранку не дозволяла й каву зварити, бо чайник голосно свистів – онук міг прокинутися і заплакати!
Мама довго просила та навіть погрожувала братові, щоб той знайшов собі квартиру та переїхав геть. Але він натомість полегшив свої “страждання” – переїхав до бабусі, татової мами. Пам’ятаю, що моя мама також не ладнала зі свекрухою. Але це ніяк не повпливало на мене, за все життя поганого слова не почула про нашу родину.
Попросила свого чоловіка “випадково” провідати бабусю та глянути, що у них там коїться. Той поїхав. Удав, що мав справи неподалік та вирішив завітати до них на хвилину. Сказав, що все добре – бабуся няньчить правнука, брат на роботі, а Ліда прибирала вдома.
Та я все одно не могла спати. Постійно у голову лізли погані думки. Наступного дня вирішила сама поїхати на квартиру.
Стукаю. Ніхто не відчиняє. Вирішила відімкнути замок ключами, бо часто провідувала бабусю і мала дублікати.
– Ти чого прийшла?! Зараз мені дитину розбудиш, ану не шуми – прошипіла на мене Ліда. Здавалося, що у неї з очей аж іскри посипалися
– В гості до вас прийшла, провідати брата та бабусю захотіла. Я не чужа людина – спокійно відповідаю.
– Бачу, що ти така сама, як твоя матусенька, без попередження припхалася – уїдливо відповідає жінка. – Проходь, але не шуми, малий спить, ледь заснув.
Роззуваюся, але помічаю щось дивне у квартирі. Мене насторожило не те, що вдома багато дитячих іграшок чи нових меблів. Ні. Нема бабусиних речей. У передпокої нема її взуття та домашніх капців, не висить на вішаку її домашній халат та курточка. Навіть улюбленої авоськи нема, з якою вона часто ходила на базар.
– А де моя бабуся?
– А, стара поїхала у пансіон. Їй там краще буде, лікарі, постійний догляд. Чому їй старість у квартирі доживати. А там природа і багато таких самих, як вона. Не переживай, її можна навідувати та речі передавати. Думаю, що вона вже звикла до того – відповідає спокійним тоном жінка.
Що? Мені не причулося? Рідний брат з дружиною ось так просто здихалися бабусі?
– А і стара переписала на нас цю квартиру. Так що все, тепер ми тут живемо. А тобі краще поїхати, бо я маю багато справ, – та почала мене за руку виводити за поріг.
Але я попросила адресу пансіону. Ліда щось пробурмотіла та поспіхом дала мені візитку. “На, давай, рухайся, мені малого треба годувати” – сказала жінка та гримнула дверима за моєю спиною.
Негайно поїхала туди. На вигляд – звичайний будинок, який нагадує гуртожиток. І це в такі жахливі умови братик здав рідну бабусю? Антисанітарія та хамський персонал обслуговування. Серця у нього нема. Не зважаючи на те, що у них обід (ага, дві ложки гречки та шматочок помідора) я увірвалася в кабінет та заявила, що забираю свою бабцю.
Вдома дізналася про всі деталі такої “пригоди”. Виявилося, що це Ліда намовила брата на такий вчинок. А він їй повірив. Ех, бідний брате, вона тобі мізки ретельно промила. Спершу жінка доглядала за бабусею, допомагала по дому. Платили свої гроші за комунальні послуги та продукти. Але потім попросили бабусю підписали якісь папірці.
“Ах, це так, мені документи на роботі потрібні, це дрібниці” – казала Ліда солодким голосочком та підсунула ручку й теку з паперами. Насправді то були важливі документи від нотаріуса. За спиною бабусі жінка з братом написали заяву від імені бабусі про те, що вона дарує їм ту квартиру. А наступного дня розбудили її зранку та сказали, що відвезуть у пансіон, щоб та підлікувала здоров’я, то ж на декілька днів. Тільки після того, як пара поїхала, бабуся дізналася, що вони її кинули напризволяще.
Але моя мама не підтримала мене. Мовляв, не хоче назад таку невістку з сином приймати, тому нехай живуть у тій квартирі. Чоловік довго зберігав нейтралітет, але одного дня під час сніданку запитав:
– Навіщо ти забрала бабусю? Можливо, їй там було краще? Для чого ти стараєшся? Квартиру ти не отримаєш, бо ті шахраї там вже осіли.
Думала, що чоловік мене підтримає. Однак, він не знайшов спільної мови з бабусею. Постійно чула докори про себе та пенсіонерку. Почалися скандали, хоча мені не можна було нервуватися – останній місяць вагітності. Та я хвилювалася за свою бабусю і потребувала допомоги! Та мій чоловік виявився ще тим матусиним синочком. Одного дня приїхала свекруха, сама забрала речі син і сказала, що він повернеться додому тільки тоді, коли я виберу, хто мені важливіший – він чи та стара.
Але мені було все одно. Разом з бабусею пішли до хорошого нотаріуса та написали заяву про анулювання передачі житла. А я подала заяву до суду на розлучення. Не хочу жити з таким чоловіком, який змушує обирати між ним та рідною людиною.
У суді ми з бабусею здобули перемогу! Ура! Брат сказав, що у нього нема сестри та переїхав назад до мами. Ну, успіху йому та родині! Таких родичів, як він, мені не треба. Головне, щоб рідна бабуся була поруч.
На вашу думку, дівчина вчинила правильно? Адже через квартиру вона втратила свого чоловіка та рідного брата.
