— Будь ласка, мій паспорт та ключі в кишені. А моя собака… не кидайте її, вона не виживе, пригляньте. У мене більше немає нікого тут. Я заплачу вам

Він вчепився за край пальта. Аліса навіть не встигла крикнути та й людей на вулиці не було взагалі. Одинадцята година вечора. І навіщо вона вирішила пройтися в такій годині по засніженому парку? Не можна було просто викликати таксі? Дівчина почала зав’язувати шалик і відчула, що хтось стоїть поруч з нею. 

Обернулася, а там величезна собака, яка дивилася прямісінько на неї.

Собак Аліса дуже боялася, ще з самого дитинства. Колись на селі, сусідська собака вкусила її. З того моменту, вона обходила їх стороною.

А що робити зараз?

— Я тебе дуже прошу, залиш мене, йди геть. Мамо, — прошепотіла Аліса і закрила своїми руками обличчя.

Ноги підкосилися і вона сіла прямісінько в сніг. 

Прийшла до тями вже тоді, коли щось тепле почало торкатися її щік. Розплющила очі і побачила, що величезна собака облизувала її обличчя. Ніжно та акуратно. А потім дала Алісі її рукавицю.

Голосно зітхнула, немов людина і знов схопилася за край пальта, ніби хотіла потягнути за собою.

Аліса як і раніше дуже боялася собаку, але тварина не нападала. Навпаки, поводилася дуже навіть пристойно.

— Що ти від мене хочеш? Шукай свого господаря. Ти загубився? Як можна таку велику собаку загубити? Ти ж як машина, здоровенний. 

Дівчина спробувала підвестися на ноги, але не вийшло. Пес схопив її за рукав і щосили потягнув вгору. Тепер Аліса стояла на ногах, а собака продовжувала тягнути її в сторону, в ліс.

— Ти бавитися хочеш? Ні, я з тобою не буду бавитися. Біжи давай, а я хочу додому.

Але пес перегородив дорогу. І навіть начебто загарчав, знову потягнувши за пальто.

— Та що ж відбувається! — скрикнула Аліса.

І несподівано вона помітила дідуся, який прогулювався з маленькою собачкою. Крикнула йому у слід. А потім подумала, що даремно це зробила, оскільки поруч здоровий пес.

Дідусь підійшов, дуже дивно, але велика собака навіть не реагувала на свого маленького побратима. 

— Що вам, шановна? З собакою щось? — запитав дідусь, підбігаючи.

— Вона не моя. Хочу піти, а вона мене не відпускає. Постійно тягне кудись. — сказала Аліса.

— Дуже розумна собака. Господар його добре виховав. Цей пес не є небезпечний. Тільки погляньте, він спокійно ставиться до сторонніх людей та своїх побратимів. До речі, це хлопчик. Як же ти ту опинився? Що трапилося? Ти ж замерзнеш, — сказав дідусь.

Тепер пес взяв старого за рукав і почав вести його в сторону лісу.

— Дівчинко, він кличе вас з собою. Дуже просить, щоб ви пішли разом з ним! — сплеснув руками дідок.

— А що там таке? Гуляти хоче? — запитала здивовано Аліса.

— Я так не думаю. Нам потрібно туди піти — і дід пішов за псом.

— Стривайте, я теж піду з вами — Аліса кинулася слідом.

Ротвейлер весь час оглядався та йшов не поспішаючи, хоча було видно, що він хоче побігти зі всіх сил. 

— Де собака поділася? Ану поглянь! Ми його втратили? — стурбовано прошепотів дідусь.

І несподівано вони почули гучний гавкіт. Кинулися по снігу і помітили чоловіка, який лежав непритомно на землі. Аліса одразу стягнула рукавицю і помацала пульс. Почала набирати номер.

— Михайле, терміново виїжджайте. У чоловіка неподалік від магазину трапився приступ. Я вийду і вас зустріну, — сказала Аліса, — Я медсестра! — пояснила вона дідусеві.

Незабаром чоловіка занесли в машину швидкої допомоги. Несподівано він відкрив очі і важко промовив:

— Будь ласка, мій паспорт та ключі в кишені. А моя собака… не кидайте її, вона не виживе, пригляньте. У мене більше немає нікого тут. Я заплачу вам.

— Придивимося! Не хвилюйтеся! Одужуйте! — бадьоро сказав дідок.

Швидка допомога поїхала. Пес залишився сидіти поруч. Опустивши велику голову він заскавулів. Аліса несміливо його погладила. Він підняв на неї очі, які були повні сліз. Дівчина ніколи не знала, що собаки вміють плакати.

— Ну що, дочка. Залиш його у себе, а то в мене вдома ще два котики. Всіх потрібно годувати, а пенсія зовсім невеличка. 

В незнайому квартиру зайшли двоє. Пес випив воду, застрибнув на крісло і заснув. Дивно це все було. Чужа квартира, чужа собака. Аліса й не знала, що з нею може трапитися подібна історія. Дівчина несміливо пішла та оглянула квартиру. Акуратний ремонт, мінімалізм. Жіночих речей не було видно.

Прокинулася наступного дня Аліса від того, що хтось знову лизав її щоку. 

— Гуляти хочеш? Ну підемо. Заодно до мене сходимо, речі заберемо. Поки з тобою поживу. Тільки ти не тягни мене. — попросила Аліса.

— Донечко, хто це такий? Ти ж боїшся собак. — почала говорити мама.

— Мам, дуже довга історія. Але пес дуже розумний, ти не переживай.

Несподівано задзвонив телефон. Дідусь, який вчора допоміг Алісі, виявив бажання прийти та провідати собаку. Аліса назвала йому мамину адресу.

Стали всі дружньо чай пити. Потім Аліса зібралася та пішла з собачкою, а Віктор Васильович залишився. Мама Аліси попросила відремонтувати дверцята в шафі.

Через пару днів Аліса в лікарню подзвонила. І почула у слухавці:

— Дякую вам. Ви мені вчора врятували життя. У мене машину вкрали декілька днів тому, ось я і перенервувався. Пішов гуляти з собакою і відчув, що мені стає погано. Тільки й встиг крикнути собаці, щоб він біг і рятував себе. Як він там?

— Він вже встиг скучити за вами. Хочете ми завтра до вікон прийдемо?- запропонувала Аліса.

Наступного дня вони прийшли вчотирьох: собачка, дідусь, Аліса та її мама. Дівчина не одразу помітила, як літні люди між собою ніжно перешіптувалися.

Зараз з вікна виглядав симпатичний та здоровий чоловік, а пес гавкав та виляв хвостиком.

І коли чоловіка виписали, то Аліса з мамою накрили стіл. А Василь Вікторович все в подробицях розповідав про той вечір.

Цього вечора було дуже тепло та затишно. Страху більше не було, Аліса ніжно гладила собаку, а Дмитро, так до речі звали чоловіка, захопливо дивився на дівчину.

Щось казкове витало в повітрі…

А вам сподобалася історія?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: