Школа – доволі розмите поняття. Це етап становлення, який дає людині чимало, але аж ніяк не пророчить її майбутнє. Зрозумів я це тільки згодом, але про все по порядку.
Був у мене однокласник. Звали його Павлом. Простий хлопчина. Про таких ще кажуть: «ну, не відмінник, зате працьовитий». Робота хлопця і справді не лякала. Його мама працювала у нас прибиральницею, тож син нерідко допомагав їй з різними обов’язками. Спочатку однолітки ставилися до цього зверхньо, ображали Павла, сміялися з нього. А тоді виросли. Разом із віком з’явилася й повага до чужих старань. Там уже й самі допомагати почали. Однак до когось з віком усвідомлення приходить, а когось оминає. Була у нашій школі вчителька біології Роза Йосипівна. Жінка старша, поважна, але дуже меркантильна. Чому? Бо бачила в дітях тільки посади їхніх батьків: з тих, чия рідня була багатою, пилинки здувала, а до інших ставилася абияк. Було в неї й кумедне упередження: двієчник директором ніколи не стане, як і директор до посади прибиральника не скотиться. Тож Павла, як розумієте, Роза (яку всі звали Йоською) не злюбила. Втім, роки йшли і час розставляв усе по-своєму.
Минув другий десяток, як ми закінчили школу й вирішили влаштувати зустріч випускників. Звісно ж, прийшов туди Павло. Була і Роза Йосипівна. Постаріла. Але зовнішні зміни аж ніяк не вплинули на внутрішні. Все ті ж переконання… Все ті ж упередження…
– А ти, Павлику, як? Хоч не підлоги миєш, сподіваюся?» – уїдливо запитала вчителька, коли пересіклася з учнем.
– Та ні. Будинки будую, – відповів Павло
– А, будівельником став, – засміялася Йоська.
– Та не зовсім. Маю власну будівельну фірму. Я там гендиректор, – заперечив чоловік.
Жінка аж поблідла. Такого почути точно не очікувала. Усі її слова раптом розбив живий приклад і аргументувати вже не було чим. Було кумедно спостерігати за цим. Нарешті Роза Йосипівна збагнула правду життя. А фінальним акордом стала пропозиція Павла підвезти колишню вчительку до її дому. Ви б бачили її обличчя, коли та сідала в мерседес класу люкс, де ще й водій власний є.
Тож ніколи не судіть людей по тому, з чого вони починають. Бідність і багатство аж точно не цим визначаються. Повірте, час усе розкладе на свої місця.
Чи потрапляли Ви/Ваші знайомі у подібні ситуації?
Розкажіть власні історії пов’язані зі шкільним роками.
