Одного дня я стояв на касі в магазині. Касирша пробила мої продукти і запитала:
– Це все?
Інтонація мені здалася дуже знайомою, але я б не впізнав її, якби не прочитав ім’я на бейджику “Маргарита Мельник”.
– Рито, це ти? – здивовано запитав я.
– Так…А що? – запнулася дівчина, піднявши голову. – Олексій! – несподівано вигукнула вона.
– І я не очікував тебе тут побачити.
Літо 1988 року. Ми з Ритою гуляємо вечірнім містом. Вона була красивою дівчиною, за якою впадало багато хлопців. Я відчував себе переможцем, бо Рита була зі мною.
– Я мрію стати журналістом, – розповідаю їй.
– Журналістом? Мені таке зовсім не подобається. От я, наприклад, буду співачкою, – відповідає дівчина.
Ми далі йшли довгою вулицею і раптом Рита каже:
– О, кафе. Давай зайдемо щось перекусимо.
На той момент у мене була з собою незначна сума грошей, яку мені залишила мама до кінця тижня. Переживаю, чи вистачить цього, але погоджуюся.
Зайшли і замовили піцу з шампанським. Всередині грала музика і Рита почала пристрасно танцювати, підспівуючи улюблену пісню. Я бачив, що їй це дуже подобається.
Зрештою нам принесли рахунок. Мені не вистачало грошей, щоб розрахуватися, але моя супутниця доклала необхідне і сказала:
– Гуляти так гуляти! Що робимо далі?
А далі ми провели незабутню ніч. Після цього ми ще три місяці зустрічалися, поки Рита не кинула мене заради багатого і перспективного хлопця. Мені було боляче. Все, чого я тоді хотів – це помститися їй.
З того часу пройшло тридцять років. Зараз Рита сиділа за прилавком магазину. На ній вже не було навіть сліду від колишньої вроди.
– Пригадую, що ти мріяла стати співачкою? – весело кажу я.
– Так…А ти журналістом став. Я бачила твої статті. Цікаві, – відказала Рита.
Я вийшов з магазину і думав про те, що нарешті з нею поквитався. Тепер вона сидить на касі, без перспектив і майбутнього, а я їй навіть лишив решту, як спогад про той розділений рахунок.
Через декілька днів ноги мене знову привели у цей супермаркет. Раніше я туди рідко заходив, але зараз чомусь мене туди тягло.
Рита сиділа на звичному місці і зраділа, побачивши мене.
– Ти куриш? Можемо разом постояти на дворі, – запропонувала вона.
Ми вийшли і закурили.
– Я хотіла вибачитися за те, що було в молодості… – почала говорити дівчина.
– Перестань. Це давно в минулому. Я вже втретє одружений і маю трьох дітей.
– Ти знаєш, я відчуваю, що ти мене шкодуєш. Думаєш, що я мріяла стати співачкою, а опинилася на касі?
– Та не зовсім…
– Я ж бачу, що це так. Але знаєш, у мене в житті все гаразд. Пам’ятаєш, я колись хотіла назвати свій альбом “Моє щастя”? Я б і зараз його так назвала. Просто тепер у мене інше розуміння цього поняття. Двадцять п’ять років тому я вийшла заміж за Дмитра. Він прекрасний чоловік і чудовий батько. Працює слюсарем і добре заробляє. Я б могла не працювати, але мені подобається спілкуватися з людьми. А ще у мене дочка є. Також Рита. Доросла вже і зовсім на мене не схожа. Стала юристом і народила мені внучку. Я зараз щаслива бабуся. Гаразд, я вже маю йти..
– Рито, – зупинив я її на мить, – мені зовсім не шкода тебе! Я радий, що в тебе все гаразд!
Вона усміхнулася і сказала:
– І співачкою я все ж стала. Виконую зараз колискові для онуки і вона від них в захваті.
А що ви думаєте про таку несподівану зустріч?
