Я не знаю, як реагувати на поведінку мого нового чоловіка. Він цілком нормально ставиться до усіх побутових витрат, але не хоче виділяти коштів для моєї доньки. Навіть приладдя до школи мені довелося випрошувати. А коли дочці потрібно було кілька тисяч для змагань, то у відповідь чоловік сказав: “Самостійно оплачуй”.
Він ледь оплачував покупки одягу та канцелярії і кожного разу скаржився, що про це повинен дбати її рідний батько.
Та хіба вистачить аліментів, щоб забезпечити комфортні умови для дитини? Тим паче, що донька осінню має можливість поїхати на змагання з гімнастики, але для цього їй потрібно 20 тисяч гривень.
Чоловік категорично відмовляється давати гроші зі своєї кишені. Він поставив мене перед фактом, що я сама маю все оплатити.
З одного боку, я розумію його. У нього також є син, якому він постійно виділяє певні суми. Щоправда, колишня дружина рідко дозволяє дитині бачитися з батьком. Та все одно хлопчик повністю забезпечений. Хіба моя дочка не вартує цього також?
На мені усі домашні обов’язки. Паралельно я ходжу на роботу, але цих грошей все одно не вистачає. Розлучитися – не варіант. Адже у доньки тут школа, друзі, секції. Не можна усе так просто кинути.
Хочу донести до чоловіка, що він тепер відповідальний за мене та мою доньку. Я розумію, що це все одно не його рідна дитина і у нього є свій син, але…
Для чого тоді мені стосунки з людиною, на яку я не можу покластися? Якщо раптом колишній чоловік перестане виплачувати аліменти, що тоді робити?
Можливо, закордоном така ситуація цілком нормальна, але я виросла в інших умовах.
У нас прийнято, що одна родина – це завжди спільні витрати. Тут немає місця для поділу на моє і твоє. Хіба це нормально, що чоловік кожного дня бачиться з моєю донькою і не може витратити на неї зайвої копійки?
Які у вас думки з цього приводу?
