Початок цієї історії був закладений ще дуже давно. Аж цілих 13 років тому. Тоді ми з чоловіком розлучилися. Тож мені довелося залишитися з двома дітьми самій. Старшому було 14 років, а молодшому всього 4 виповнилося. Мій колишній час не марнував. За весь той час йому вдалося пожити ще з кількома жінками. Примудрився навіть дати життя ще двом спадкоємцям. Народилися ті, до речі, від різних дружин.
Тепер про майно. Чоловік працював на фірмі, де його мама була серед керівництва. Так нам і виділили квартирку. По документах вона належала моєму судженому, але прописані ми там були всі разом.
Зараз у мого чоловіка справи геть погані. Він не працює взагалі. Живе зі своєю ріднею. Час від часу знаходить нову коханку і переїжджає до неї. Втім, довго там не затримується. Тож всі його дороги так чи інакше ведуть до батьківської оселі. Через подібний спосіб життя колишній і аліменти на дітей виплачувати не збирається. Бо не має чим.
Терпець мені увірвався, коли той заявився п’яний до нашої квартири. Перелякав дітей. Замахнувся на мене і сказав, що це його квартира і він має право в ній жити. Я ж у відповідь заявила, що піду в поліцію. Подам на аліменти. І , якщо він їх не виплачуватиме, то назбирається велика сума заборгованості і його посадять. Колишнього це налякало. Тому єдиним варіантом було залишити мені з дітьми житло і більше ніколи у ньому не з’являтися.
Зрештою, спільну мову ми знайшли. Чоловік переписав все на мене, а сам прописав себе у батьківській дім.
На тому на шляхи й розійшлися.
Опісля в кожного почалося власне життя. Він і далі шукав коханок, а я ростила дітей. Давалося це мені геть не легко. Виплати на малят тоді були малими, на роботі зарплату часто затримували, а їсти щось треба було. І це я не кажу вже про школу, іграшки, лікування чи інші потреби. Лукавити не буду, часом на вечерю доводилося їсти одну лише варену картоплю без нічого. На більше не вистачало коштів.
Коли злидні аж сильно притискали до стінки, дзвонила батькові дітей. Просила бодай чимось помогти, а він мені:
– Ти що, з глузду з’їхала? Я ж не працюю, де я тобі гроші візьму?
На цьому наше спілкування, як і фінансова допомога, закінчувалися.
Викручувати доводилося самотужки. На своїх батьків я теж особливо не наділялася. Вони й самі не мали чим допомогти. З доходами у всіх тобі були негаразди.
Так я й позалазила в борги. Набрала кредитів. А що треба було робити? Іншого вибору не мала? Діти зараз виросли. Старший переїхав, бо вже власну сім’ю має. Молодшому 18 виповнилося. Планує в армію йти. А поки що підпрацьовує, де може: лагодить дахи, мішки тягає, на будівництві допомагає. Зрештою, намагається забезпечувати себе самостійно. Я ж залишилася із заборгованостями. Ще довго, напевне, виплачувати їх доведеться.
З квартирою, до речі, ситуація теж змінилася. Там моя мама тепер живе. А я із сином і її дім переїхала. Там куди просторіше. Господарство є, а за ним догляд потрібен. Мати сил не має. Тому обидві зійшлися на обміні житлом.
Якось мій молодший син заявив, що хоче пожити з іншою бабусею. Тобто з моєю свекрухою. У нас з нею стосунки були непогані. Вона часто допомагала, коли нам чогось не вистачало. Хоча й підтримка її була дуже дивною. Грошей мені жінка не давала. Тільки приносила продукти, одяг і дорогі гаджети дітям. Певне, боялася, що я все на себе витрачу. Така кумедна. Але мені було байдуже. Я синам і того купити не могла, тому нехай уже так буде.
В онуків з ріднею мого колишнього спілкування було хорошим. Вони любили одне одного, тож я навіть не переймалася ні про що і дозволила синові з’їздити до бабусі.
Він там погостював, а потім зрозумів, що й взагалі залишитися хоче. Дівчину неподалік знайшов, тож було заради чого там сидіти. Відремонтував собі власноруч кімнатку і зостався у бабуні з дідусем.
Тоді в мого колишнього обранця знову трапилися негаразди в особистому житті. І він вирішив, як завжди, втекти до батьківського дому. У нього, до речі, нічого так і не змінилося: п’є, ніде не працює, псує життя собі та іншим.
Якось пересіклася з ним на вулиці. П’яний, як чіп, але все ж уникнути розмови не вийшло, як би я не старалася.
– Син тепер зі мною живе, так?
– Ну так.
– Тоді я аліменти платити не зобов’язаний. І домовленість про квартиру не має тепер сенсу. Тож ти мені плати аліменти на сина.
– Смішний такий. Згадав про обов’язки батьків. Невже? А тепер послухай. По-перше, син не з тобою живе, а з твоїми батьками. По-друге, він уже повнолітній і забезпечує себе самостійно. А по-третє, у те, що ти утримуєш дитину, не повірить ніхто. Глянь на себе. Ти за собою доглянути не можеш.
– Так ти все одно у квартирі не живеш. Я ж її для тебе з дітьми залишав, а не для тещі!
– Так я ж у маминому живу. У ньому й залишуся. А мама вічно жити не буде. Тоді квартира дітям і перейде. Розумієш?
На цих словах ми розійшлися.
Я цілу ніч не могла заснути. Все думала про те жило. Розумію, що він прав на квартиру не має ніяких. Але страшно, що завалиться якось п’яним туди. Ще й маму перелякає. Геть не збагну, як правильно тепер вчинити.
Що б Ви порадили героїні, щоб уникнути посягань чоловіка на житло?
Чи доводилося чути подібні історії?
Як у таких випадках діяли Ваші знайомі?
